Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Владика Софроній нагородив ігуменю монастиря
24.05.2020 07:57

Владика Софроній нагородив ігуменю монастиря21 травня, коли Православная Церква відзначає пам'ять святого апостола та євангеліста Іоанна Богослова, Високопреосвященніший митрополит Черкаський і Канівський прибув до Іоанно-Богословського скита Красногірського жіночого монастиря, для кого цей день є престольним святом. Разом з духовенством Владика очолив Божественну літургію, за яко. Нагородив настоятельницю святої обителі ігумеюі Арсенію хрестом з прикрасами, побажавший їй ревного служіння Богу і продовження благочестивих традицій славетного Красногірського монастиря.

Прес-служба Черкаської єпархії

 
ПОМИНАЛЬНІ ОБІДИ. Історія походження і сучасні роздуми
22.05.2020 11:48

ПОМИНАЛЬНІ ОБІДИ. Історія походження і сучасні роздумиНевід'ємною частиною прощання з нашими померлими родичами чи знайомими є чин відспівування, або похорону, після якого всі присутні запрошуються на поминальний обід. Чому після похорону влаштовуються обіди? Це запитання, на яке здебільшого відповідають розповідаючи про традицію, але її походження майже ніхто не знає і навіть у більшості не задається наміром взнати. Просто люди приходять у їдальню, чи додому і вкушають запропоновану трапезу. Дехто осмілюється казати, що ці обіди це пережитки язичницьких тризнищ, або інші свої власні думки.


Майже з самого початку історії життя людини на землі від її народження, буквально по п'ятам за нею ходить смерть. У житті кожного з нас настане останній день, побачивши у якому ранок ми не побачимо вже вечора, або побачивши вечір для когось не настане ранок. За Православним вченням підкріпленим Священним Писанням та Переданням ми знаємо що наша душа не помирає разом з тілом, а будучи створеною безсмертною возноситься на приватний суд. Під час цього суду вирішується доля душі до дня загального воскресіння мертвих, аж поки тіла які постануть у нетлінні не з'єднаються із душами і не постане людина у повному складі своєї природи. Тільки тоді праведники, рівно як і грішники рівно сприймуть свою участь, яку кожен самостійно в силу своєї свободи вибрав йдучи вузькою, чи широкою дорогою по життю.
Минаючи далі всі інші подробиці, зупинимось на нашій темі. Як вже було згадано, що після того як покійника проведуть на кладовище усі присутні йдуть в установлене місце де для них приготований обід. Щоб зрозуміти суть нашої теми треба розглянути взагалі що таке трапеза і її зв'язок, як би це дивно не звучало із богослужінням. Воцерковлені люди часто чують, та не менш часто самі кажуть що трапеза являється продовженням богослужіння. І це правда. Найбільше це помітно у монастирях, де або після служби, або в установлений інший час насельники у повному вбранні ряса і клобук поспішають у трапезу де звершується молитва, читається житіє святого дня чи інше повчання. Чернечі устави в обов'язковому порядку наголошують на відвідуванні загальної трапези. В побожних родинах православних християн можна спотерігати подібну картину, коли родина прийшовши із святкової чи недільної служби молиться і сідає за стіл. Деякі люди навіть ставлять ікону свята у главі стола перед якою запалюють свічечку чи лампаду. Престольні торжества у храмах також закінчуються здебільшого загальною трапезою. У деяких парафіях навіть часто практика щонедільних трапез кліру із парафіянами, тощо. З вищеописаного ми бачимо, що практика трапез по тим чи іншим випадкам звичайна річ не тільки у людей мирських, а й воцерковлених. Звичайно ж говорити що це через те, що люди просто люблять поїсти і розслабитись не буде вірним. Суть цього значно глибша, у чому й спробуємо розібатись.
У «Діяннях» (6:1-2) ми читаємо, що під час трапез у першохристиянських спільнотах звершувалась Євхаристія, або «преломлення хліба». Апостол Павло у 1-му посланні до Коринфян (11:20-34) описує як це проходило: спочатку зібрані причащались Тіла Христового, потім вкушали їжу і в кінці причащались Крові Христової. Такий же порядок описаний під час Тайної Вечері у Євангелії від Луки (21:17-20). Пізніше той же апостол Павло застерігає християн від недостойної участі у «Вечері Господній», внаслідок чого у нього виникає логічна думка відділити одне від іншого внаслідок зловживань, що коротко виражається у настанові для тих хто просто приходив щоб насиститись фізично: «А якщо хто з вас голодний нехай їсть вдома» (1Кор. 11:33-34).

 
ЗАПИТУЙТЕ - ВІДПОВІДАЄМО. Рубрику веде протодиякон Іоанн Поліщук, Черкаська єпархія
18.05.2020 11:40

Христос воскресе!
Чи могли б Ви поділитися досвідом спілкування з старообрядцями? Розповісти хто вони, як до них правильно ставитися, як спілкуватися. Це питання дуже болюче для тих, чиї рідні подаються в цей розкол. Особисто та заочно знаю декілька людей, які пішли туди через осудження наших священників, Патріарха і т.д. Думаю, варто звернути увагу і прояснити це питання, може, це вбереже колись когось від необдуманих кроків...
(Як відомо, один зі старообрядців - Микола, поширює містом рекламу "біометрія-чіп-ад", "666" та ін. на бордах, зупинках.)
P.S. Так, є твори "Розыск о раскольнической брынской вере" святого Димитрия Ростовского та інших; велика робота проведена щодо розколу професором Миколою Івановичем Суботіним. Та, на превеликий жаль, часто ознайомлюватися з великим об'ємом інформації мало хто береться і піддаються на пропаганду і наклеп на Церкву Христову...
P.P.S. Все-таки, надіючись на певний зворотній зв'язок, спитаю - чи можна було б з кимось з нашої єпархії поспілкуватися особисто, хто хоч трохи сильний в цій темі (та й в інших церковних питаннях)? Спаси, Господи!

ВІДПОВІДЬ:
Воістину воскрес!
Що стосується старообрядців, то це відоме питання розколу зпровоковане найперше невіглаством тодішніх сучасників і недорозуміннями у таких речах, у яких легко було порозумітися. Я більше ніж впевнений, аби тодішній цар Олексій Михайлович дав право Церкві самій розібратися з цим питанням, то попрозуміння знайшлося б швидше. Що стосується переслідувань їх, то вони почались вже тоді, як патріарх Никон був поза керівництвом церквою. Саме відбулось спочатку осудження старообрядництва як єресі, а вже потім собор вибрав патріархом Іоасафа ІІ-го. За свої 5 років патріашества він не зміг справитись із цією проблемою, а його наступник престарілий патріарх Питирим взагалі правив Церквою тільки десять місяців. Фактично керував уже не патріарх, а митрополит Іоаким, який став наступним патріархом і якого цікавили зовсім інші речі. Що ж стосується самих старообрядців, то вони почали дуже швидко дробитися на різні течії: Білокриницьке согласіє, поповці, безпоповці, біглопоповці і т.д. Основними місцями їх перебування стали далекі від столиць Москви і згодом Санкт-Петербургу місця. За уралом були засновані Керженські скити, общини у Австрії, Румунії, Прибалтиці. Чернігівська і Брянська області у місцевості Стародуб'я із центром у Новозибкові і як не дивно у Черкасах. Тут було аж два старообрядчеських монастирі. Жіночий, Покровський, знаходився у районі вантажного порту по вулиці Вербовецького, а інший чоловічий у Змагайлівці між Черкасами і Червоною Слободою зараз це місце затоплене водосховищем. Обидва монастирі ліквідовані у 20-их рр. ХХ ст. Що ж стосується спроб помирити православних із старообрядцями на Черкащині, то у кінці ХІХ на почтаку ХХ ст. настоятелем Черкаського Миколаївського собору протоієреєм Яковом Кудревичем, який поклав багато сил і енергії на цьому порищі було відкрито єдиновірчеський храм, а одного з активних членів общини Филипа Петрика поставлено священиком на цю парафію. Поки був живий отець Яків і проводився стабільний діалог старообрядці переходили у єдиновірство, що дозволяло їм увійти назад у лоно Церкви, але при цьому залишити богослужіння по дониконіанським книгам. Єдиновірство є і зараз, але тоді у Черкасах з смертю ініціатора і місіонера протоієрея Якова Кудревича цей рух припинився. Уже в 1908-09 рр. при об'їзді єпархії одним із вікаріїв Київської єпархії єпископом Уманським Феодосієм (Олтаржевським) останній рапортує митрополиту, що єдиновірчеська парафія стоїть пусткою і храм у крайнє занедбаному становищі, на що митрооплит Флавіан дав резолюцію про закриття цієї парафії. Що ж стосується теперішніх старообрядців, то вони також частково у єдиновірстві, а частково по основним угрупуванням: Білокриницька, митрополит якої знаходиться у Москві, ще одна течія на чолі із митрополитом у Новозибкові, є безпоповці та інші в тій чи іншій кількості. Черкаси ж перестали бути такою їх опорою, якою вони були до революції. Нажаль до теперішнніх старообрядців часто примикають маргінали яким зовсім не валиві базові питання цього розділення, а шукання самореалізації у зручному середовищі.
Що стосується банерів, які ми сьогодні бачимо то передапокаліптичний настрій це одна з основних їхніх ознак була у всі часи починаючи від самого моменту розколу, коли патріраха Никона було проголошено антихристом.
На даний час єпархія не володіє даними де і як вони збираються і яка їх кількість. Зокрема є два клірики нашої єпархії, які у різний час незалежно один від одного на протязі останніх десяти років, залишили Православну Церкву і подались шукати щастя до старообрядців мотивуючи свій вчинок «ревністю по Бозі» і начебто «відступлення нас від Істини».
Що ж стосується останніх Ваших абзаців, то було б добре якби навіть Ви зайнялись цією місіонерською справою зробивши короткий нарис по зазначених Вами джерелах з історією старообрядництва і прислали на зазначений емейл.

 
Зримые и незримые войны о. Аверкия Вязовского
13.05.2020 07:54

1Зримые и незримые войны о. Аверкия Вязовского3 мая в Черкассах поминают протоиерея о. Аверкия Вязовского, блаженно почившего в этот день 20 лет тому назад, в 2000 году.
Батюшка Аверкий был фронтовик, прошедший войну с первого месяца до последнего её дня. В документах, рассекреченных в 2007 году и опубликованных на портале «Память народа», указано, что он «в Отечественной войне с июня месяца 1941 года». Был он несколько раз ранен, награждён медалью «За отвагу».


Аверкий Ефимович Вязовский по национальности чуваш, родился на Казанскую, 4 ноября 1918 года в православной семье; отца звали Ефим Яковлевич, мать была женщиной крепкой веры. Имя Аверкий – «выпало» по святцам – в честь святого Аверкия Иерапольского (память 22 октября / 4 ноября). Место рождения: Чувашская АССР, Аликовский район, д. Пизипово. До призыва в армию окончил педагогическое училище.
На службу в РККА призван 15 октября 1939 года. Служил в Киеве – связистом на коммутаторе на Лысой горе, в батальоне охраны штаба Киевского военного округа. Лысая гора – место знаменитое. Но мало кто знает, что находится внутри той горы. В Киеве молодой красноармеец познакомился со своей будущей женой – Анной. Девушкой из глубоко религиозной семьи, родом из-под Белой Церкви. После «дембеля» мечтали пожениться. Служили тогда три года. «ДМБ» по закону – октябрь 1941. Но 22 июня... Кто в жизни не пел: «22 июня, ровно в четыре часа Киев бомбили, нам объявили...» Бомбы нацелены были и в него и в Анну, в город их любви, в их будущее.
Память людская ненадежна. Забываются фамилии командиров, лица товарищей и сами дороги войны. Через десятки лет многое уже виделось как бы сквозь туман. Шрамы на теле оказались более верными хранителями памяти. Эти уродливые метки-барельефы хранили в себе память, похоже, и для чего-то более высокого, чем земной человеческий мир.
Автору этого краткого очерка довелось беседовать с о. Аверкием в 1998 году, в канун его 80-летия. Материал «80 лет внутри ХХ века» вышел 21 ноября 1998 года в мимолётной киевской газете «Регион». О. Аверкий на тот момент был старейшим священником Черкасской епархии. Пожелтевшая газетная страница сохранила некоторые подробности жизни о. Аверкия и даже его голос. Интернет, явив нам свои возможности уже после ухода батюшки, проясняет и дополняет некоторые моменты его военной судьбы.

 
Запитуйте – відповідаємо!
29.04.2020 12:19

Запитуйте – відповідаємо!З благословіння священноначалля Черкаської єпархії засновуємо нову рубрику «Запитай священника». На цю електронну адресу: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript будь-хто із читачів нашого сайту може надслати своє питання, і хтось із священнослужителів надасть письмову відповідь у вигляді короткої замітки на цьому ж інформаційному порталі.


Хочемо зауважити, що на запитання, які несуть агресію, політичний підтекст, розпалення міжконфесійної ворожнечі відповідь надаватися не буде. Ті, хто хочуть якось зпровокувати редакцію сайту, можуть навіть не намагатися цього робити. Відповіді на питання, які надійшли протягом тижня на вказану електронну адресу, будуть викладуватися щоп'ятниці. Така форма співпраці з парафіянами впроваджується нами задля духовно-просвітницької роботи. Це може бути розбір важких місць Священного Писання, творів святих отців та вчителів Церкви, питань, що стосуються богослужбово-літургічної частини тощо.
Зворотнє листування редакції з дописувачами не передбачене, власником даної електронної скриньки є редакція єпархіального сайту.

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Останні коментарі

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні553
mod_vvisit_counterВчора3049
mod_vvisit_counterМісяць47386
mod_vvisit_counterЗа весь час3110502

Зараз онлайн: 34
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ