14 жовтня, на Покрову Пресвятої Богородиці, відбувся традиційний архіпастирський візит Митрополита Софронія до Сміли на головне престольне свято цього славетного козацького міста – до Покровського собору.

Святкову Божественну літургію разом з Владикою служили клірики Смілянського благочиння на чолі із благочинний цього округу протоієреєм Петром Дмитруком. З повчальним пастирським словом за благословення архієрея звернувся клірик Покровського храму протоієрей Олексій Лукаш (відеозапис проповіді на «Фотолітопису Черкаської єпархії»).
По завершенні хресної ходи довкола собору Владика Софроній звернувся до численної пастви, яка заповнила храм і церковне подвір'я.
– Місія Православної Церкви – спасати людські душі, а не сіяти розбрат, ворожнечу, цькування, – зазначив Владика. – Тому закликаю всіх: не давайте затягувати Церкву в політику! Зберігайте її чистоту і святість, непорушність церковних канонів. Сьогодні вистачає бажаючих загравати у церковність, робляться спроби використати Церкву як знаряддя політичних маніпуляцій і політичного тиску. Сама Церква перетворюється на середовище битви політиків. У цих умовах надзвичайно важність зберегти нашу канонічність і церковну єдність.
За Божественною літургією були виголошені молитви за Україну, її багатостраждальний народ, славетне козацтво.
До Сміли завітав також вікарний єпископ нашої єпархії Владика Іоанн. Він теж привітав смілян зі святом, після чого вручив Владиці Софронію букет квітів і привітав його з особливою датою: саме цього дня 38 років тому Промислом Божим розпочалося пастирське служіння майбутнього архіпастиря землі Черкаської на Черкащині – у селі Старий Коврай.

Прес-служба Черкаської єпархії

9 жовтня, на день пам'яті апостола Іоанна Богослова, Владика Софроній відслужив Божественну літургію у селі Старий коврай. Перед літургією Владика з теплом згадав своє служіння у цьому храмі, яке сталося 39 років тому.
Під час літургії на малому вході владика нагородив настоятеля протоієрея Михаїла Рошта правом носіння священицької митри. Владиці співслужили секретар єпархії протоієрей Васілій Вознюк, благочинний Чорнобаєвського району протоієрей Валерій Руснак та клірики благочиння. Після літургії Владика поспілкувався з прихожанами храму, згадуючи минулі часи.
А напередодні, у неділю 18-ту по П'ятидесятниці, у день пам'яті преподобного Сергія Радонезького, відбулися митрополичі відвідини Покровського храму с. Червона Слобода Черкаського благочиння. Після Божественної літургії Владика вручив архієрейські відзнаки благодійникам храму.

Протодиякон Сергій Медведь

Что делать в Церкви молодому человеку, который весел и умеет шутить? Измениться, перестать быть собой или надеть маску серьёзности, снимая её лишь изредка и то за церковной оградой. Ни то, ни другое! — уверен главный редактор «Отрока». В православии всяким характерам есть место, и самые разные натуры прекрасно уживаются. И даже суровые монахи, как оказывается, ещё те шутники...

«Такое кино каждый день вижу»

В жизни человеческой всему своё время. Как в замечательной пословице: делу — время, потехе — час, и есть время плакать, и время смеяться; время сетовать, и время плясать (Ек. 3, 4). Так и у человека, уверовавшего во Христа и живущего церковной жизнью, по-моему, не бывает проблем с тем, чтобы сохранять баланс в отношении смеха, юмора, весёлости и тому подобного.
Понятное дело, что когда мы говорим с Богом, это требует максимального сосредоточения, и в такой момент, как поётся в Херувимской, «всякое житейское отложим попечение». Но кроме исполнения молитвенного правила — того, что для христианина незыблемо и постоянно: утренних и вечерних молитв, праздничных, воскресных богослужений — человек живёт разносторонней жизнью и общается с самыми разными людьми. И в этом общении одно из важных мест занимает юмор.

Священник Сергий Желудков (1909-1984) — церковный писатель, богослов, участник правозащитного движения. Его рукопись «Литургические заметки» с изложением взглядов по поводу богослужения и возвращения его к евангельской простоте была подана в 1958 году в Календарно-богословскую комиссию при Московской Патриархии. Некоторые критики называли мысли отца Сергия, изложенные в этой книге, обновленческими. Приводим отрывок из этой книги.

В нынешней Москве я знаю только двоих священников, которым можно было бы полностью доверить самостоятельную церковную проповедь; в Ленинграде — только одного... Возможно, впрочем, что есть и другие; но очень, очень немного. Себя я считаю принадлежащим ко второму разряду священников, которым проповеди удаются только иногда, и даже (как у меня) очень редко. Дело не в отсутствии дара слова (у некоторых, немногих, он есть) и не в недостатке образования (у некоторых, немногих, оно достаточно), а в общем «учительном» кризисе современного Христианства. В самом общем смысле можно сказать, что Христианство не нашло еще современного словесного своего выражения... Это тема не литургическая, об этом я писал в другой работе. И если бы даже не было этой главной общей причины — все равно: проповедовать «от себя» годами одним и тем же слушателям, — для добросовестного священника, не обладающего каким-то совершенно исключительным ораторским талантом, это просто невозможное дело, и он, бывает, с ужасом ожидает воскресного или праздничного Богослужения, когда ему нечего будет «сказать»... Если же он все-таки решится и выйдет у него неважно — испытывает мучительные сожаления. Вот таким добросовестным священникам я выдал бы разрешение говорить проповедь только при наличии сильного внутреннего побуждения.