28 жовтня, коли Свята Православна Церква звершує пам'ять священномученика Лукіана, в селі Богдани Золотоніського району відбулася знакова подія. Рівно 15 років тому, за сприяння керівників СТОВ «Богданівське» Марчука В.А. та Саранюка С.О., тодішнього голови сільської ради Дубенець М.В., приватного підприємця с. Гельмязів Бакум В.І. був відбудованийта почав діяти Свято-Вознесенський храм.

За 15 років свого існування місцева православна громада разом з батюшкою та за підтримки директора СТОВ «Богданівське», депутата районної ради Мотронюка Олега Васильовича провели великий обсяг робіт – розчистили територію від дерев, замінили вікна, утеплили стіни приміщення, оновили іконостас.
Розділити радість свята, привітати архімандрита Лукіана з Днем Ангела та звершити разом з ним Божественну Літургію приїхали:протоієрей Сергій Медведєв з села Нехайки, ієрей Сергій Йоненко із села Мойсівка Драбівського району та ієрей Антоній Кононенко з села Бубнова Слобідка Золотоніського району. А також прихожани місцеві та з окружних сіл, Переяслава, Києва, Гельмязова.
28 жовтня українці відзначали ще одну дату в своїй історії – День звільнення від нацистських загарбників. Друга Світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично всіх на нашій спільній землі. Тому, по завершенні богослужіння, архімандрит Лукіан підніс молитви за всіх загиблих за Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни.

Світлана Жердецька, власний кор. сайту

Наприкінці 1918 року в Черкасах у руки беруть владу більшовики встановлюючи свої закони, розпочинаючи численні суди і виносячи багато вироків різним верствам населення. Здебільшого вироки виносились шляхом фальсифікацій, доносів і фабрикацій, якими найперше прибирали духовенство, інтелігенцію тощо.
У той же самий час по доносу заарештовують настоятеля центрального храму міста Миколаївського собору протоієрея Олександра Вераксіна та законовчителя чоловічої гімназії протоієрея Давида Корсуновського. Першого по доносу, що він начебто заставляв волосних старост у соборі приносити присягу на вірність директорії, а другого за підкинуті невідомими у приміщення гімназії прокламаціями про повернення монархічного устрою і усунення більшовиків.
Перш ніж перейти до розбору власне подій що сталися наприкінці 1918 у Черкасах, необхідно згадати біографію самих священиків, яка допоможе нам більш повним чином усвідомити чому одним з найперших треба було ліквідувати саме отця Олександра.

Олександр Сергійович Вераксін народився 22 жовтня за старим стилем 1872 року у м.Вітебськ, який тоді входив до Віленської губернії. Там же закінчив семінарію у 1894 р. і деякий час працював вчителем. Одружився на дочці священика Катерині Беляєвій, та 2 березня 1897 архієпископом Віленським і Литовським Ієронімом (Екземплярським) рукопокладений у священика. У шлюбі отця Олександра із м. Катериною народилось троє дітей: Олена, Георгій та Лідія. Перша парафія молодого священика знаходилась у Дисненському повіті Мінської губернії, потім були й інші парафії. Пізніше у 1905 році призначається штатним священиком Березвечського монастиря з облаштуванням при монастирі школи. Що стосується вчительської діяльності, то після рукопокладення у священство отець Олександр ніколи не те що не полишав її, а з кожним роком все більше розвивався сам як педагог і розвивав школи у яких викладав. У 1908 році за свої труди нагороджений пам'ятною Біблією за зразкове виконання обов'язків на посаді вчителя по церковно-парафіяльним школам, наглядачем за якими у своєму повіті він вже на той час рахувався. 14 жовтня 1907 року його кандидатуру вибирають до ІІІ скликання Державної Думи у Петербурзі від фракції правих з збереженням посади наглядача за школами. Все б так можливо і йшло б, якби не трапилась одна пригода, яка змусила перспективного священика разом з сім'єю виїхати з рідних місць аж у Київську губернію. Потім вже у 1918-му, коли отцю Олександру слідчий на одному з перших допитів у Черкасах спробує пришити політичну діяльність відповість що з часу переїзду на службу у Київську губернію ніколи не втручався у партійну і політичну діяльність, завжди стояв осторонь різних політичних процесів які відбувались у Черкасах з моменту початку його служби до затримання.

Ця радісна подія сталася сьогодні у селі Ташлик, що на Смілянщині. Будівництво нового храму тут було започатковане 23 роки тому, коли настоятелем сюди було призначено нині спочилого протоієрея Василя Одородька. З часом стіни почали давати тріщини й виникла загроза руйнування. За спасіння храму взявся молодий настоятель Тарасій Телепчук, якому активно допомагала вся церковна громада. Але найбільш вагомий внесок у розбудову церкви вніс екс-народний депутат України, відомий підприємець і громадський діяч Анатолій Іванович Семинога: сьогодні його було нагороджено орденом святого великомученика Георгія Побідоносця. Високу нагороду отримав і отець Тарасій: Владика Софроній відзначив його наперсним хрестом з прикрасами.
Храмове свято тут традиційно відзначається на Хрестовоздвиження. Старий храм, зведений ще до революції, був знищений у 30-ті роки минулого століття.
Владика Софроній щиросердно подякував усім, хто доклав зусиль до завершення будівництва.
Разом з Владикою служили священики зі смілянського благочиння, а також гості з інших єпархій.

Прес-служба Черкаської єпархії

«Восени 1951 року ми відслужили останню Літургію і кожен взяв якусь з ікон так, що на стінах нічого не залишилось. Батюшка об'явив що рішенням місцевої влади храм закривається. Плач стояв неймовірний... Люди плакали, голосили, чіплялись за двері, цілували стіни... Ми залишили нашу Покрову і пішли від неї зі всіма іконами хресною ходою до Троїцької Церкви» - так згадує про закриття Покровського храму, що був на розі бульвару Шевченка, та Університетської остання псаломниця цієї парафії Віра Давиденко.

Наряду із численною парафією Соборної Миколаївської Церкви у Черкасах не менш численною була й Троїцька. Обидва нових храми замість старих постали у 1860-их рр, адже старі не могли вмістити усіх охочих бути присутніми на богослужіннях. На початку ХХ ст. ця проблема в обох парафіях знову стала нагадувати про себе і обидві парафії її вирішили по-своєму. У 1908 році до Собору було добудовано два приділи, які освятили на честь рівноап. Кирила і Мефодія, та блгв. кн. Олександра Невского, а штат Троїцької парафії був розширений і замість одного священика там стало служити двоє, та двоє псаломщиків один з яких був у сані диякона, хоча по штату диякон для цієї парафії був не передбачений. Штат Миколаївського собору тоді налічував четверо священників: настоятель протоієрей, два священика штатних, та позаштатний приписний голова Черкаського відділу Київського єпархіального піклування про церковно-парафіяльні школи, а також одного диякона, двоє псаломщиків та просфірницю.
Хоча у Троїцькій парафії і стало двоє священиків, але місця у храмі від цього більше не стало і було вирішено у 1914 році будувати ще один храм, який би міг взяти на себе частину навантаження. Будівництво планувалось завершити швидше, але через Першу Світову тільки наприкінці 1916 року у храмі почало служитись. Церква вийшла гарна, загальною площею 205 кв.м., побудували також і сторожку розміром 21 кв.м.
Після революції 1917-го біля Покровського, вже закритого храму, мешкало багато ссильних священнослужителів із різних куточків Київської губернії, монахів із різних монастирів Київської єпархії, навіть Києво-Печерської Лаври. Це і не дивно, адже храм знаходився поруч із казбедським ринком, де вигнані священнослужителі спілкувались між собою, проповідували по силі можливості та наставляли збентежений подіями люд. Багато хто із них сьогодні прославлений Богом і Церквою як Новомученики та Сповідники Черкаські.
Достименно невідомий точний рік закриття Покровського храму, але з документів відомо, що церковна споруда у 1936 році була передана у відання наркомату освіти, та перероблена у один із корпусів Черкаської школи №8 де розмістились бібліотека, кабінет директора, кабінети хімії та біології, та деякі інші шкільні кабінети.
1941 року, коли німецько-фашистські війська окупували Черкаси, служити дозволили в усіх закритих храмах, які вціліли, а саме Миколаївській соборній, Троїцькій, які вже були без куполів, Різдва Богородиці та колишньому Казанському подвір'ї Онуфріївського монастиря.