Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Важко в церкві…
12.06.2012 09:01

Важко в церкві…Вирішила написати вам. Просто розповісти про себе, про свій внутрішній біль і про те, що інші не бачать, про те, про що немає з ким поговорити. Зовсім нещодавно я почала ходити в церкву. Одна жінка сказала мені: сходь у церкву на службу. Пішла. Якось не надто й хотілося, і побоювалася, і взагалі неспокійно на душі було, але все-таки пішла.

Зайшла в церкву, тільки переступив поріг (служба вже почалася) і отут мене як прорвало - розплакалася. Не знаю - чому, сама навіть не розумію - стояла й плакала. Не можу сказати, що в цей момент зрозуміла я, усвідомила, що це саме те, що я шукала. Ні, зовсім навіть навпаки – я ні про що не думала, просто стояла й плакала, нікого й нічого не зауважуючи навколо. Це було в перший раз. Десь через тиждень пішла знову, потім ще заходила й під кінець служби, ходила й до початку. І отут почалося найцікавіше.

Але спочатку зроблю невеликий відступ. Місто в нас маленьке і діє лише один храм, який в основному відвідують бабусі. Взагалі я бабусь дуже люблю, і завжди вони уявляються мені вони такими ласкавими й привітними. І як бажала моя душа відчути цю лагідність й до себе!

Але почалося зі зворотного: одна з бабусь грубо мене штовхнула, коли я пішла ставити свічку “у неналежний час”, інша вилаяла за те, що я встала на її місце, третя на моє “здрастуйте” сказала, що в церкві так не говорять. І багато інших дріб’язків, які буквально обрушилися на мене... Там, де я чекала тільки добра й ласки, особливо до молоді - адже молодь чомусь майже не ходить до наших храмів - одержую зовсім зворотнє. І виникає споконвічне питання: “Що робити?” Багато хто говорить: “Як добре в церкві, зайду й просто душею відпочиваю”.

А я про себе навіть подумки не можу так сказати. Який там відпочити душею - іду й тільки думаю, як би правильно все зробити: куди встати, де перехреститися. Так ще й ноги втомлюються стояти три години поспіль, а сидіти якось незручно.

Ви, напевно, скажете, як і всі говорять, що, мовляв, не потрібно звертати увагу на такі дрібниці, слухай, що читають, слухай спів тощо. Але, дорогі мої, якщо читають незрозуміло, якщо співають і відразу ж сперечаються, якщо підійти до священика я просто боюся, якщо навкруги ці самі “якщо” і нічого з собою поробити не можу. Буквально страждаю від усього цього.

Якось одного раз вирішила: більше не піду у церкву, а потім таки пішла. Та й от зараз думаю, а може, все це потрібно просто пережити, як говорять. Не знаю”...

Галина

 

Багато людей запитують: чому в православних храмах не ставлять ослонів, як у католицьких костьолах. Насправді, іноді ставлять - в Америці або інших західних країнах. Але це рідкість. Думаю, не ставлять, щоб підкреслити особливий характер відносин православних християн між собою й Богом. Недарма головна православна служба називається літургією - це слово в перекладі з давньогрецького означає “загальна робота”. Колись “вийти на літургію” означало зібратися “усім миром” для будівлі корабля, зведення стін і т.д.

У лексиконі дев’ятнадцятого століття з’явилася фраза “вислухати” - молебень, обідню тощо. Але потім вона знову зникла, тому що не вислухати, і навіть не відстояти службу приходимо ми. До речі, знайти стілець або лавочку й посидіти дуже утомленій або хворій людині можна зараз практично в будь-якому храмі - тільки не в центрі церкви, а біля стіни або в притворі.

Однак ми приходимо не відстояти. Ми приходимо, щоб разом потрудитися, щоб своєю участю в богослужінні перетворити наш церковний будинок мовби на величезний корабель, спрямований до Бога. Але для цього потрібні не місця “у партері” - потрібна палуба. Коли ми разом молимося, коли священик обходить із кадилом наш храм - всі по-особливому рухаємося, нахиляємося, хрестимося, слухаємо звернені до нас заклики, вишукуємося до Хреста й Чаші, збираємося біля ікони або поминального канону, співаємо „Символ віри” і “Отче наш”.

Мені пощастило кілька разів перебувати у вівтарі під час літургії, і це “корабельне” відчуття закарбувалося в моїй душі. Іноді цю асоціацію перебивало інше особливе відчуття: начебто перебуваєш у зовсім окремому від іншого храму місці. Така тиша, спів хору приглушений, молитви - інші, аніж за вівтарною стінкою...

Але раптом уразить сама поза священика. Навіть якщо він стоїть обличчям до Престолу (і виходить, спиною до тих, хто знаходиться від нього позаду, поза вівтарем), він однаково - потилицею, спиною - не перестає напружено стежити за загальним ходом літургії. Раптом помітиш, як гостро зреагував він на збій у співі хору або чиюсь сторонню розмову “там”, за стіною. Як він занервував, коли у “відкритій” - загальній, і “таємній” - вівтарній - службі трапився розлад. І розумієш: так само капітан, який знаходиться на містку або поруч із кермовим хвилюється, якщо його команда підняла не ті вітрила!

Розумієш, що храм наш, корабель наш - єдиний, і кожний виконує на ньому якісь свої обов’язки, де б він не перебував - на палубі або біля керма.

Чи легко нам служити матросами на церковному кораблі? Чи легко бути на палубі? Чи легко відстояти вахту? Замислімося над цим, коли раптом починаємо скаржитися на вагу церковної служби.

Чи легко ввійти в Царство Небесне? Хіба Христос говорив, що буде легко? Навпроти: Він попереджав про труднощі, навіть про небезпеки. Навіть про можливу катастрофу...

Одного раз кожному з нас спадає на думку:

“Піду з корабля. Не буду більше ходити на службу, де навіть не гарантована нагорода, де тільки обнадіюють”. І хтось (а може бути, твій близький друг або рідна людина?) іде. Ти дивишся туди, де він зник - і бачиш тільки хвилі, тільки важкі темні хвилі, до самого обрію...

“Куди ж він?..” І почуваєш різь в очах - жмуришся, невже сльози? Ти раптом бачиш, як над щоглами корабля, по піднебінню, летить птах. Птах - значить, десь поруч (вже зовсім поруч), була земля.

“Повернися, пливи назад, земля, незабаром земля!”

Але знову лунає команда. Люди, штовхаючись, поспішають на свої місця. Вітрила наповнюються вітром. І корабель пливе.

Прошу вас, не йдіть з храму, як би вам не було там важко...

 

Володимир Гурболіков

 

Коментарі 

 
#4 Олег 07.09.2012 15:48
Дорогая Галина, Ваша история грустная и очень типичная. Такие не в меру и не к месту ревностные прихожанки - это большая беда нашей церкви, им даже название придумали: "уставные старухи" - следят чтобы всё было по уставу. Почти все православные на начальном этапе сталкивались с такой грубостью. Много лет священники борются с этим явлением - а оно всё живёт; разве за каждой бабушкой проследишь? Иногда они дают верные замечания, а иногда - и ошибочные, суеверные. Если не сдадитесь - скоро это испытание само собой отпадёт, хотя будут какие-то новые. В церкви все - живые люди, а не ангелы, и не какие-то особенные. Иногда глупят, ошибаются, грубят - как и везде в жизни. Дай Бог Вам мудрости и зрелости это понять. И если Вы переступите через этот "порог" церкви и пойдёте дальше, то обязательно встретите и прекрасных, глубоких, нравственных, чутких, отзывчивых и мудрых людей - таких там очень много.
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
#3 Олександр 18.07.2012 12:39
Я знаю приклад серед своїх знайомих, коли людина, яка тільки почала ходити до храму, зіткнувшись там з хамством, більше в ньому не з'являється. Тому надіятися на те, що Господь пошле таку благодать, з якою неофіт зможе витримати всі спокуси не завжди можна. Неприпустимо залишати простір храму по другу сторону від іконостасу на відкуп людям некомпетентним а інколи і справді хворим. Якщо вже священники не можуть, в силу своєї зайнятості, звертати увагу на нових потенційних прихожан, а коштів на утримання в штаті приходу катехізатора немає, то можна було б по благословенню настоятеля призначати когось із освідчених прихожан черговими по храму для допомоги таким людям. Або, наприклад, охорона, там де вона є (наприклад в Свято-Михайлівському соборі), могла б займатися не тільки тим, що виганяти прихожан з храму після закінчення служби, а й допомогти тим, що зайшли туди вперше чи вдруге, зорієнтуватися та зацікавитися православ'ям.
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
#2 Максим 10.07.2012 11:15
Тим,хто тільки починає ходити до храму, Господь посилає особливу благодать, яка допомагає йому долати труднощі церковного життя і диявольські спокуси. А,треба сказати, таких спокус у новоначальних - чимало. Пам’ятаю, коли я 15 років тому почав ходити до церкви, щоразу хтось мені робив некоректні зауваження. А забобонів скільки довелося почути від церковних бабусь! І сумку, мовляв, на плечі не можна носити (бо "благодать через неї в землю йде"), і обличчя від поту витирати (бо"так мусульмани роблять"), і руки за спиною тримати (вже не знаю, чому), і ще багато чого...А ще був випадок - моя знайома, яка симпатизує католикам, одного разу на моє запрошення прийшла у православний храм. Я її переконував, що і у нас, якщо потрібно, можна на лавочку присісти. І, як тільки вона сіла, одразу підійшла якась літня жінка і буквально крикнула: "Встать!" Як мені потім сказали, ця жінка - психічно хвора. Тобто спокус чимало... І треба одразу навчитися їх долати, навчитися бачити красу церковного життя
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
#1 Олександр 14.06.2012 12:19
Автор відповів тільки на одне із запитань Галини (чому в православних храмах не ставлять ослонів?)А стосовно інших проблем відповідь мабуть знайти не так просто. Під час поїздки до одної з єпархій РПЦ патріарх Кирил на зустрічі з духовенством радив з великою увагою ставитися до людей які перший раз зайшли до храму. Підійти до них, зав'язати розмову, поцікавитися іхніми проблемами, провести міні-екскурсію по храму. Для цього в храмі (навіть коли немає служби) повинен перебувати черговий священник, а на великих приходах та благочиннях - людина, яка займається катехізаторсько ю діяльністю на професійній основі.
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1934
mod_vvisit_counterВчора1913
mod_vvisit_counterМісяць35428
mod_vvisit_counterЗа весь час1776703

Зараз онлайн: 25
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ