Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Архієпископ Феодосій: «Я не шукав призначення в Черкаси. Але тепер усе стало на свої місця»
22.08.2020 16:28

Архієпископ Феодосій: «Я не шукав призначення в Черкаси. Але тепер усе стало на свої місця»У Черкаській і Канівській єпархії Української православної церкви – новий очільник. Замість спочилого 22 червня митрополита Софронія (Дмитрука), який керував єпархією від часу її створення в 1992 році, Священний Синод 17 серпня призначив Черкаським архієреєм архієпископа Феодосія (Снігірьова), котрий раніше здійснював архієрейське служіння на Київщині. Про свої перші враження від Черкаського краю, про подальшу долю започаткованої митрополитом Софронієм дзвіниці, про те, чи справді він обіймає проросійську позицію, архієпископ Феодосій розповів у інтерв'ю «Прочерку».

– Владико Феодосій, насамперед, які Ваші враження від Черкащини? Чи бували Ви тут раніше?

– Доброго дня. Дякую за запитання. Це перше моє інтерв'ю на Черкащині, і через Ваше видання я щиро бажаю і Вам, і всім Вашим колегам журналістам нашого краю рясних Божих благословень і творчих успіхів у своєму покликанні. Вони обов'язково будуть, якщо за мету в журналістиці буде ставитися духовна і земна користь нашої черкаської громади, а не щось інше.
У Черкасах раніше у своєму житті я був всього один раз – на виїзній шкільній екскурсії, десь у класі четвертому-п'ятому. Я сам киянин, і наша школа (українська, до речі, що було рідкісним на той час) час від часу організовувала для школярів поїздки українськими містами. Ми бували в Чернігові, Полтаві, Львові, в Черкасах. Запам'яталися Черкаси тоді сонцем, затишком дерев та якимось внутрішнім спокоєм. Тепер я бачу, що то були не просто дитячі враження, все так і дотепер. Але найголовніше – тепер я починаю пізнавати, наскільки віруючі і благоговійні черкащани. Повні храми людей, у яких глибока віра в очах, які постійно ходять на богослужіння, сповідаються й причащаються, які люблять свою землю і свою Церкву і ніколи їх не зрадять. Я глибоко вдячний Богові, що Він привів мене на цю землю і благословив бути пастирем святого народу.

– Переїзд на Черкащину – суттєва зміна у Вашому житті. Наскільки Ви встигли морально підготуватися до цієї зміни? Адже вона, вочевидь, внесе суттєві зміни як у Ваше повсякденне життя, характер пастирського служіння, так і вплине на Ваші можливості займатися науковою і викладацькою діяльністю в Київській духовній академії. Де Ви плануєте оселитися?

– Так, це не просто зміни в житті, це зміна всього життя. В період від того, як відійшов до Господа приснопам'ятний Митрополит Софроній і до мого призначення на Черкаську кафедру, Господь через низку подій і обставин дав мені зрозуміти, що є Його свята воля на те, щоб я поїхав в Черкаси. Чесно скажу, для мене по-людськи не в повній мірі було зрозуміло, чому саме я? Це не було тим призначенням, якого б я шукав, чи про яке собі думав. Але коли відкрилося розуміння волі Божої, а це сталося ще до того, як надійшло визначення Священного Синоду, тоді все стало на свої місця і в розумінні і в бажанні. Тоді я з великим прагненням серця і надією на допомогу Божу поїхав на благословенну Черкащину.
Що стосується наукової і викладацької діяльності, то з благословення Предстоятеля Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, мені не прийдеться їх облишати. Черкаси зовсім поруч з Києвом, тому я залишаюся викладачем в Київській духовній академії, буду їздити в Київ для викладання. А докторська дисертація, над якою зараз йде робота, я дуже сподіваюся, буде набагато продуктивніше писатися в затишку резиденції Черкаських архієреїв у Соборному парку, де я і планую оселитися.

– Яке майбутнє у будівельних починань Вашого попередника на кафедрі владики Софронія? Зокрема, чи плануєте Ви добудувати дзвіницю у формі голуба при Свято-Михайлівському соборі?

– Блаженної пам'яті Митрополит Софроній був без перебільшення церковним будівничим з великої літери. Його ім'я, я впевнений в цьому, вже назавжди закарбоване в історії храмобудівництва України. Тому намагатися перевершити, або навіть повноцінно наслідувати спадщину Митрополита Софронія було б для будь кого дуже самовпевнено, та навіть смішно. Але зберігати цю спадщину та в міру людських сих продовжувати будівництва та втілювати ідеї, які не встиг завершити владика Софроній, буде для мене честю і важливим напрямком архіпастирської діяльності. Що стосується дзвіниці при Михайлівському Соборі, то спочатку будуть проведені ґрунтовні професіональні дослідження стану об'єкта, після чого разом з архітекторами міста консолідовано та соборно буде прийматися рішення що до безпечної і якісної добудові дзвіниці.

– У Черкаській єпархії багато років проводилася копітка робота з канонізації новомучеників землі Черкаської, розстріляних і замучених радянським комуністичним режимом. Чи плануєте Ви продовжити цю роботу?

– Так, безумовно, ця робота буде активно продовжуватися. Серед перших справ для ознайомлення в початкові дні свого перебування в Черкасах, я просив помічників надати канонізаційні матеріали, що перебувають у стадії вивчення і розробки.

– Якою буде Ваша кадрова політика? Чи плануєте зміни і пересування у штаті єпархії та кліриків черкаських храмів?

– Ні, не планую. В загальних рисах все повинно залишатися, як при владиці Софронії. Адже будь-яка православна єпархія це живий організм зі своїми системами органів, відчуттями, кровоносною системою, серцем. Живий організм не можна калічити, перекручувати та ламати, щось відтинати та пришивати. Це не конструктор, який крутять-вертять. Хоча і буває, що скальпель хірурга вимушений торкнутися живого організму, та тільки тоді, коли все інше вже не допомагає, коли без операції все тіло занедужає та помре. Тому я налаштований, що політика управління Черкаською єпархією буде зваженою, поступовою і помірковано. Якщо, звісно, не відкриються очевидні гострі проблеми, які потрібно буде лікувати оперативно.

– Митрополит Софроній дбав про побутові потреби вірян. Зокрема, при кафедральному соборі діяло кафе, яке дуже подобалося парафіянам собору. Чи продовжить роботу цей заклад?

– На жаль, я поки що не встиг ознайомитися зі всім господарством єпархії, тому не можу відповісти на це питання предметно. Але, якщо ця справа дійсно була корисною та приємною для людей, то, звісно ж, ми будемо її продовжувати.

– Ви тривалий час відповідали за однин із напрямків молодіжної політики УПЦ. Як можна застосувати набутий Вами досвід тут, на Черкащині?

– На це питання зможу відповісти конструктивно, коли в повній мірі вивчу специфіку молодіжної політики регіону. Але у всякому разі вже зараз можу сказати, що молодіжна робота буде одним з пріоритетних напрямків. В планах вже є заснування в єпархіальних приміщеннях православної загальноосвітньої гімназії для хлопчиків та дівчаток – дітей духовенства та парафіян зі всієї Черкащини. Гімназію плануємо акредитувати, отримати ліцензію, щоб наші випускники мали повноцінні державні дипломи про середню освіту.

– Про Вас дехто говорить як про «проросійського» ієрарха. Як Ви можете це прокоментувати?

– Зараз на всіх українців – корінних киян, черкащан, ужгородців чи одеситів, будь кого, хто захищає від посягань свою віру та канонічну Церкву, вішається такий ярлик. Що тут коментувати? Розумні люди і так все розуміють.

– Яке Ваше ставлення до концепції «руського миру»? Чи не є війна на Сході України практичним втіленням цієї концепції?

– Неможливо відповісти на це питання односкладово і однозначно. Це було б неправдою. Треба спочатку усвідомити смислову наповненість терміну. Справа в тому, що слово концепція передбачає якусь чітку всебічну систему міркувань з конкретними програмами, цілями тощо. Всього цього ми не бачимо. Є якісь висловлювання окремих осіб, є особисті, часом протилежні наповнення змістом цього словосполучення. Але не більше того. Звісно, та загальновідома політично-войовнича теза, яка зараз артикулюється і розуміється в цих словах нашим суспільством, не може викликати а ні симпатії, а ні виправдання. Але чи є це початковим змістом цього словосполучення? На сьогодні вільним його трактуванням спритно маніпулюють партії війни з різних сторін. Але в протилежність цьому є люди, для кого, як і раніше, "руський мир" - це "Повість временних літ", це славна історія становлення Православ'я на нашій землі, це духовна єдність слов'янських православних народів, яка завжди була понад державними кордонами, не порушуючи їх, це надія на Божий покров і на злагоду. Те, що початково розумілося під цими словами, і той зміст, який їм надано зараз політиками, то не просто принципово різні, а зовсім протилежні речі. Це лише доводить, що будь-яку, навіть зовсім нейтрально-культурну тезу при бажанні можна зробити знаряддям ненависті та маніпулювання. Дай, Боже, щоб найскоріше на нашу землю знову повернувся мир. Справжній мир, мир Христов. А для цього спочатку мир повинен повернутися в наш розум, наші серця і наші слова. Без цього нічого не буде.

– Ви відомі як активний опонент створеної Константинополем Православної церкви України і вважаєте її неканонічною. Разом із тим, чи виключаєте Ви, як церковний адміністратор, спілкування із очільниками ПЦУ на Черкащині, зокрема, з митрополитом Черкаським і Чигиринським Іоаном?

– На Черкащині повинен бути мир. Це моє глибоке переконання і, якщо хочете, мій девіз. Повинен бути міжконфесійний мир. Наш регіон - це земля спокійних, віруючих і миролюбивих людей. Наскільки мені відомо, і очільник ПЦУ на Черкащині людина також миролюбива і поміркована. Це викликає надію на спільне розуміння нашого співіснування на Черкащині. Я сподіваюся, ми всі разом, вся релігійна спільнота, міська та обласна влада, інтелігенція, люди науки й мистецтва та всі люди доброї волі не дамо ніяким силам розхитувати міжконфесійний мир на нашій землі. Це перше.
А по друге: так, у нас із ПЦУ різне розуміння Церкви та канонічного права. Ми – різні. Не тільки в каноніці, розумінні апостольського спадкоємства, але і у багатьох інших питаннях духовного життя людини. Ми чесно і відверто висловлюємо свою позицію. Так само роблять і вони. А вже люди, черкащани, своїм розумом, своїм серцем і своїми ногами обирають, де їх Церква, до якої прагне серце, а де ні. Адже люди йдуть до Церкви, щоб зустріти Бога, щоб получити Його благодать, і тут не можна помилятися.
Тому про всі наші розбіжності з іншими конфесіями ми можемо і повинні дискутувати. І, я впевнений, ця дискусія буде. Але дискусія має своїм інструментом мову, а не кулаки, як це, нажаль, буває в деяких регіонах. Це велике благо і милість Божа, що Господь береже нашу Черкащину в мирі і злагоді. А ми повинні Йому допомагати й не порушувати Богом дарований мир і Богом бережений релігійний баланс на нашій землі. Впевнений, що якщо хто намагатиметься порушити цю злагоду, буде наказаний Богом і в цьому віці, і в майбутньому.

– Після закінчення медичного училища Ви продовжили навчання в Росії, а згодом вирішили повернутися в Україну. В чому причина цих змін у Вашій біографії?

– Коли я вирішив вступати до семінарії, тоді мій рідний брат отець Ростислав (на сьогодні протоієрей, доктор богослов'я, професор Київської духовної академії) на той час вже був священником, осівши в Росії після строкової служби в Радянській Армії. Хоча і він згодом повернувся додому. Так от, він запропонував мені вступити в духовну семінарію, що була поруч з ним, щоб допомагати студенту. Тоді ще не було такого розмежування між країнами. І з того часу не тільки серед майбутніх священнослужителів (при чому різних конфесій, від православних до греко-католиків), а і серед сьогоднішніх можновладців, різного роду фахівців нашого покоління ви знайдете чимало тих, хто здобув освіту в Росії, Білорусі, Казахстані, або інших радянських республіках. А потім я, природно, повернувся додому, на свою рідну землю, в свій Київ.

– Яке Ваше ставлення до нинішніх подій у Білорусі?

– Скажу абсолютно відверто: зовсім відірвався від новин, в тому числі міжнародних, ні за чим не слідкую, повністю занурився в єпархіальні справи. Ви ж знаєте, з яким скрипом навіть наскреблася крихта часу на це інтерв'ю, ледве Вас не підвів. Тому швидко пробіжати стрічку Білоруських новин та наспіх вигадувати якусь думку я не хочу, це було б легковажно та непомірковано. Тому прошу мене вибачити. Це тимчасово, звісно. Вважаю, через деякий час зможу висловити свою думку і з цього приводу.

– Який гріх особисто Ви, як християнин і як пастир, вважаєте найогиднішим?

– Зраду. Але і цей гріх може бути прощений Богом і назавжди очищений з совісті внаслідок щирого та всецілого покаяння людини.

Максим Степанов

procherk.info

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Останні коментарі

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні41
mod_vvisit_counterВчора2756
mod_vvisit_counterМісяць77321
mod_vvisit_counterЗа весь час3479834

Зараз онлайн: 31
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ