Какие удивительные слова мы слышали сейчас в церковном песнопении: «Утренюет бо дух мой ко храму святому Твоему, храм носяй телесный весь осквернен...» В этих словах истина о нашем падении, осознанная человеческой душой: с раннего утра, с первой мысли после пробуждения, мой дух стремится к Твоему святому храму, к святому дому Божию; но этот мой дух пребывает и томится в оскверненном грехами храме моего тела...

В этих словах осознание себя, своего места в мире, в них покаяние, которое Бог ожидает от каждого Своего сына, от каждой Своей дочери. Но далеко не все поднимаются до тех духовных высот, на которых приходит осознание, что ты виновник осквернения храма Божия. Того самого храма, который именно твоей душе доверил Бог: «Не знаете ли, что тела ваши суть храм живущего в вас Святаго Духа, Которого имеете вы от Бога?» (1 Кор. 6: 19).
Завтра на Божественной Литургии вновь для нас будет читаться притча об отце и двух сыновьях. Один из сыновей был отцу внешне послушен. Второй сбежал от отцовской любви наслаждаться грехом и страстями. Но так получилось, что именно этот последний смог остановиться и содрогнуться в осознании всей чудовищности соделанного им перед Небом и перед отцом. Его дух вознесся до самых высот, на которые способен человек: он вошел в осознание, что храм его души чудовищно осквернен: сам он разграбил и осквернил отцовское наследство, имя которому – жизнь, любовь, забота, доброта, нежность. Все лучшее, что было у него, им самим попрано, разорено, выброшено на поругание.

В Боливии есть поверье – пробежать перед самым капотом движущегося автомобиля, чтобы очиститься от злых духов. Машина, как средство передвижения там довольно долго не воспринималась и представлялась местным племенам чем-то вроде таинственного рычащего чудовища. Ему-то и "скармливали" тех зловредных призраков, которые, якобы, преследуют человека: испытуемый подстерегал у дороги движущееся авто, и как прыгнет прямо перед ним!
В считанные секунды, жертва невежества старалась успеть пересечь линию движения "стального зверя", которое, в свою очередь, должно было сбить (съесть) призрачный нехороший шлейф реципиента.
Правда, сбивали, в основном, не призраков, а "очищающихся" - превращая в духов их самих. Но выжившие гордятся полученными в ДТП увечьями веруя, что теперь-то уж точно приобрели магический иммунитет. Поверье живо и доныне.

15 лютого 2017 року, у зв'язку з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 28-ї річниці виведення військ з Республіки Афганістан, з благословення Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, в усіх монастирях і на парафіях Української Православної Церкви будуть звершені панахиди за загиблими та померлими учасниками бойових дій. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Відповідний циркуляр був направлений усім єпархіальним Преосвященним Української Православної Церкви.

http://news.church.ua/2017/02/08/v-usix-xramax-upc-vidbudutsya-panaxidi-u-zvyazku-z-dnem-vshanuvannya-uchasnikiv-bojovix-dij-na-teritoriji-inshix-derzhav/

Голова Черкаської обласної ради Олександр Вельбівець під час п'ятничної сесії заявив, що ймовірніше відмовиться від посади, ніж зрадить своїй вірі. На цьому він наголосив, відповідаючи на запитання депутата від ВО «Свобода» Володимира Зуєнка, чому він підтримує Українську православну церкву (Московського патріархату).

– Як посадова особа я не надаю жодної переваги якійсь конфесії, – зазначив Олександр Вельбівець. – Жодної! Але як громадянин я маю визначене Конституцією право вирішувати, прихожанином якої церкви, якої конфесії я маю бути. Найголовніше – те, щоб у моїй душі, у моєму усвідомленні була віра в Господа. Це – найперше. Друге: я залишаюся у тій церкві, в якій мене хрестили після народження, в якій мене вінчано, в якій я причащаюся. Якщо я буду змінювати свої погляди щодо релігії залежно від політичних процесів у світі і взаємовідносин із різними державами, то це буде не віра, а данина моді. Але віра – це моє внутрішнє глибоке відчуття, і я міцно стою на позиціях канонічної православної церкви.
Олександр Вельбівець ще раз наголосив, що як посадова особа він не принижує ніяких інших конфесій.
– Якщо ви (депутати, – ред.) вважаєте, що те, яку віру я сповідую, заважає мені бути головою обласної ради, я швидше готовий не бути головою обласної ради, ніж зрадити віру!
У відповідь на уточнювальне запитання депутата Зуєнка, чи підтримує він створення єдиної Помісної православної церкви України, Олександр Вельбівець відповів ствердно. Але, на його переконання, цьому має передувати покаяння усієї нації в гріху церковного розколу.
– Якщо ви чітко усвідомлюєте сутність віри і процеси, які відбуваються між конфесіями України, то ви розумієте, що головне – це не прийняття закону (про об'єднання, – ред.), а передусім – загальнонаціональне каяття, а потім – об'єднання в межах канонічної православної церкви. І це буде правильним кроком об'єднання Православ'я в Україні.
Олександр Вельбівець зазначив, що тривалий час створювалася ілюзія братерства між народами України та Росії. Але у питаннях віри всі християни – брати, незалежно від змін у політиці.
– Сьогодні ж українців намагаються роз'єднати навіть по вірі. Не тільки вбивають, а ще й хочуть розділити по вірі! Я вважаю, це треба припинити, і досить швидко. Але на це має бути воля кожного з нас. І має бути правильне, прагматичне рішення духовенства всієї України, – зазначив Олександр Вельбівець. – Але, наголошую, в першу чергу необхідне загальнонаціональне каяття! Після цього – об'єднання в одній Українській православній канонічній церкві.

http://procherk.info/news/7-cherkassy/49999-velbivets-rozpoviv-pro-svoju-viru