Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Історія села Макіївка та його Свято-Миколаївського православного храму

Історія села Макіївка та його Свято-Миколаївського православного храму

На початку ХVІІ ст. наш край опинився під владою Польщі. У цей час і було заснована селянами – втікачами село Макіївка. Існували перекази, що першим поселенцем був козак Мокій. Очевидно, від його імені і пішла назва села. Ми можемо тільки передбачати, що жителі Макіївки приймали також активну участь в національно-визвольних змаганнях проти Польщі. Про це свідчить те, що в багатьох джерелах того періоду зустрічаються прізвища, які характерні для жителів Макіївки: Коваль, Коваленко, Новохатько, Хижняк, Зеленько, Гончаренко і т. п. У свій час в селі ще зберігалися перекази про перебування в цій місцевості І.Богуна. У польських джерелах Макіївка згадується як власність Ксаверія Любомирського, що її передав польський король у вічне володіння. У письмових документах село вперше згадується в книзі візитів Смілянського деканату у 1726 році, коли в селі відбудували дерев’яну церкву.

У першій половині ХVІІІ ст. Макіївку, як і багато інших сіл Правобережної України грабують і спуштошують татари. У книзі візитів Смілянського деканату за 1741 і 1746 роки вказувалось, що в селі священика немає, так як він втік за Дніпро під час останнього набігу. Село було дощенту розорено і в ньому в 1741 році нараховувалося тільки 30 дворів. В 1766 році Макіївку спіткало нове лихо. Князь Любомирський за наказом польського короля розпочав насильницьке запровадження унії в нашому краї. Якраз за його наказом уніати пограбували в селі православну церкву та священика, який на цей раз втік у Миргород. Настало коротке затишшя. Село почало швидко розширюватися й зростати чисельно. Якщо в 1741 році в Макіївці нараховувалося тільки 30 дворів, то вже в 1768 їх було вже 216. Таке швидке зростання можна пояснити посиленням гніту українських селян-кріпаків на польській і російській територіях, що спричинило масову їх втечу та переселення в Макіївку.

Але й цей короткочасний спокій порушили події, пов’язані з боротьбою проти тяжкої феодальної експлуатації та національно-релігійного гноблення польської шляхти, що вилилось у велике гайдамацьке повстання 1768 року, відоме під назвою Коліївщини. Один з найбільших повстанських загонів під керівництвом Максима Залізняка в основному формувався з селян та козаків Смілянщини. Деякий час він розміщувався в Лебединському лісі, за 7 кілометрів від Макіївки, куди сходилися селяни не лише сіл, розташованих поблизу Лебединського монастиря, а й сусідніх округів.

 

Після придушення повстання польська шляхта жорстоко розправилася з його учасниками. Слідство над гайдамаками тривало кілька років. У судових справах, серед учасників гайдамацького руху, зустрічаються прізвища, що характерні й для селян Макіївки. Боячись повторення повстання князі Любомирські здають свої володіння на Смілянщині в аренду збіднілій шляхті. В 1779 році Макіївський маєток орендує шляхтич Тарновський, а з 1780 року за контрактом з князем Любомирським, управителем Макіївки стає шляхтич Шиманський. З 1768 по 1774 рік тривала війна Росії з Туреччиною, і в 1793 році Правобережна Україна була приєднана до Росії.

Після створення Київської губернії (1793 р.) Макіївка входить до Смілянського повіту. Любомирські вирішують продати всі свої смілянські маєтності за 2 млн. карбованців сріблом, князю Г.Потьомкіну. Після смерті Потьомкіна Матусівський ключ (Матусів, Макіївка, Куцівка, Надточаївка, Бурти та інші села, всього 20494 десятини землі і 3700 ревізьких душ попадає в спадщину далекому родичу генералу Висоцькому. Тільки в Макіївці поміщику М.П.Висоцькому належало 607 ревізьких душ. Але генерал Висоцький мав великий грошовий борг, та й займатися господарством не було особливого бажання, тому він і продає Макіївку в 1811 році генералу Орлову. Орлов з натхненням взявся до справи. В 1828 році розпочав будівництво церкви, взамін дерев’яної, церковного училища . Було перерозподілено землі для вирощення окремих сільськогосподарських культур. Крім земель, що були призначені для посіву зернових, вперше в Макіївці відводилися великі земельні площі для посіву цукрового буряка. Возами, що були запряджені волами та кіньми, цукровий буряк вивозився на Ташлицьку цукроварню, яка належала Ханенкам та Симиренкам. З 1133 селян в 1853 році 649 були кріпаками Орлова. З-поміж всіх поміщицьких господарств округи, макіївське виділялося посиленням експлуатації селян, бо ж він ввів урочну систему панщинних робіт, розширював свої орні землі за рахунок селянських наділів. Все це приводило до розорення багатьох селянських господарств. Зубожілі селяни Макіївки тікали на малозаселений Південь, відбували панщину не тільки за себе, але й заможних селян, відробляючи борги, батракували в їхніх господарствах.

Бідування селян посилювалося нестійкими врожаями, стихійними лихами. Так, значні втрати врожаю від сарани понесли селянські господарства Макіївки в 1855 та 1960 роках. У середині ХІХ століття більше як 56% населення попала в кріпосницьку залежність. Земельний наділ на тягловий двір становив 6 десятин орної землі та 1-1,5 десятин сінокосів, на напітягловий двір – 3 десятини, піші мали по 2 десятини, городники та бобилі землею не наділялися. Звичайно, після відміни кріпосницького ладу змінилися відносини і в селі Макіївці. Під час розподілу земель в Макіївці виникали стихійні бунти, бо ж селяни позбулися частини землі, якою володіли до реформи, а досить значна частина селян стала безземельною. Якщо до реформи 1861 року вони мали 1278 десятин землі, то після скасування кріпацтва в селян на користь поміщика відрізали 405. В середньому наділяли по 0,5 десятини на душу, і в них лишилося 835 десятини.

Та все ж проведення реформ в другій половині ХІХ ст. позитивно позначилося на розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва. Так, є відомості про те, що кількість худоби, товарного зерна в Макіївці збільшилося. Почала розвиватися цукрова промисловість, що вплинуло на вирощення цукрового буряка як сировини. Її селяни поставляли також на цукроварні Сміли та Балаклеї, що належали графу Бобринському. Близько 15% населення Макіївки займалося відхожими промислами, 10% займалося ремеслом та кустарним виробництвом. Тільки у 1864 році в Макіївці стають до ладу цегельне та черепичне виробництво, продукція якого повністю вивозиться в міста Шполу, Смілу, Кам’янку, Златопіль. Розширюється в селі також промисел по обробці дерева. Тому й не дивно, що в Макіївці були найкращі теслі та столяри. А лісопромисловці Ф.Гольдберг, Ш.Соколовський, С.Мостовий скупляли ліс в навколишній окрузі. Розвиток виробничих відносин потребували і покращання освіти. В 1860 році була відкрита, а в 1864 році розпочала регулярну роботу церковноприходська школа. Цукор, як важливий продукт, має великий попит не тільки в Росії, а й в Європі. З метою збільшення виробництва цукру будуються цукрові заводи в Матусові, Лебедині, Капітанівці та інших населених пунктах Київщини. Мабуть не випадково більшу половину макіївських земель купляє кріпак в минулому, а тепер один з найбільших цукрозаводчиків Росії, А. Терещенко.

Тяжке життя, надмірна експлуатація на селі привели до розшарування селян та міграції частини їх в місто. Одним з перших стихійних виступів селян відбувся весною 1893 року, коли селяни пограбували економію Терещенка. Населення Макіївки зростало повільно. В 1900 в селі було 463 двори, жителів 2367, з них 1089 чоловіків, жінок-1278. Землі нараховувалось 2734 десятини, з них М.А.Терещенку належало 1822 десятини, церкві-39 і селянам 873 десятини. По кількості землі на душу населення селяни Макіївки мали найменший наділ у всій окрузі, тому кожний земельний шматочок вони використовували якнайефективніше. Хати свої ставили на горбах та вибалках, найменш придатними до землеробського використання. У 1903 на початку 1904 року в Макіївці та Куцівці відбулися заворушення. Попередником цих подій був конфлікт селян, найманих сезонних робітників, та управляючого економії Терещенка. Макіївчани протестували проти свавілля економа шляхом випасання худоби на сінокосах і посівах, що належали Терещенку та відмови виходу на роботу. В січні 1905 року самовільно проводили вирубку лісу. Під час крадіжки лісу відбулася сутичка з поліцією. Одного селянина було вбито, іншого поранено. Михайла Новохатька, Василя Хижняка, Василя Кибу, Зіновія Стеблину, Андрія Зайвого заарештували та віддали до суду. Жителі села відкрито погрожували поміщикові “пустити червоного півня” . Влітку, напередодні жнив, наймані робітники, що працювали на поміщицькій економії, поставили свої вимоги: зменшення робочого дня до 9 годин, збільшення заробітної плати до 50 копійок на день (денна зарплата становила 20-25 коп).

Звичайно, поміщик на такі умови піти не міг. На його прохання вже в червні 1905 року в маєток прибув загін козаків для приборкання непокірних селян. З 1906 року в Макіївці розпочалося втілення столипінської аграрної реформи. Частина заможних селян виділилася на хутори. Так найзаможніший житель села, який мав 40 і арендував 150 десятин землі, Дядя заснував хутір “Дядівський”. Ця місцевість так називається й до цього часу. Виникли хутори й в інших місцях: між Макіївкою та Самгородком, в урочищі “Велике Реп’яхувате”, в урочищі “Лисенкове”, хутір Чернечий (Петровського) та ін. Та й у самому селі почали розбудовуватися два хутори, які злилися з селом. Це “Вищий хутір” та “Нижчий хутір”. Старше покоління називає так ці вулиці й зараз. Звичайно, під час проведення столипінської аграрної реформи різко прискорився процес розшарування селян. Частина селян стали безземельними і стали постійними працівниками в економії Терещенка на Шостачці та Великому Реп’яхуватому, перетворившись на батраків. Інші змушені були залишити село в пошуках заробітку. В архівах є відомості за 1912 рік. Вони засвідчують, що в Макіївці нараховувалося 541 селянське господарство, з яких 36 мали по 6 десятин землі і обробляли її своїм тяглом, 321 - по 1-2 десятини, 70 зовсім її не мали. На всіх макіївчан припадало 111 коней, 30 пар волів та 39 корів. Тому 105 господарств обробляли свої земельні наділи в супрязі, 325 господарств наймало тягло за відробіток або в борг врожаю. Така мала кількість худоби пояснюється ще й тим, що макіївська сільська громада мала дуже малі випаси. У 1914 році розпочалася Перша світова війна. Розпочалася мобілізація і в Макіївці. Зараз важко сказати скількох чоловік було призвано на фронт. Але відомо, що більше як 60 чоловік не повернулися з війни. Ще більше стали каліками.

У лютому 1917 року в Росії було повалено монархічний режим. В Україні встановилась влада Центральної Ради. Але події, що блискавично змінювали одна іншу в центрі, до Макіївки доходили дуже повільно. Так в Києві була проголошена влада Центральної Ради, а в Макіївці та у Матусівській волості ще тривалий час діяли органи Тимчасового уряду. Правда вже літом 1917 року в Макіївці розпочалися безпорядки. Панська економія, що знаходилася на Шостачці та в урочищі Велике Реп’яхувате і належало до Куцівського маєтку володінь Терещенка, була пограбована. Макіївчани почали випасати худобу на поміщицьких пасовищах. Коли економ вирішив навести порядки в селі, він зразу ж був арештований селянами Коваленком Дмитром, Кам’янцем Антоном та Миною Селезнем. Але цей макіївський бунт вдалося втихомирити. Набагато серйозніші події розгорілися в Макіївці в листопаді 1917 року. Макіївські та куцівські селяни почали відкрито грабувати панську економію. Забирали все, що можна було забрати. У Черкаському обласному архіві зберігаються документи про ці події. Так в матеріалах, датованих 31 грудня 1917 року, повідомлялося про те, що селяни активно розбирають фураж для худоби. У цей день макіївчани роздали з панської економії 89 возів соломи та сіна, а в Куцівці намає чим годувати коней та волів. Незабаром в Київ з Куцівки була направлена телеграма: “Экстренно! Прошу направить помощь для предотвращения разгрома Макиевской економии. Начальник Черкаского уезда. 5 декабря 1918 года”. Нарешті в Макіївці була встановлена влада Центральної Ради. Мироненко Тимофій Макарович, Пилипенко Олексій Іванович, Ковіта Свирид Кирилович представляли нову владу. В лютому 1918 року розпочала роботу двокласна школа. Першим вчителем став Коваленко Омелян Іванович. Нова влада прагнула стабілізувати ситуацію, турбуючись про весняно-посівну кампанію. У березні 1918 року повітова управа направила в с. Макіївку бухгалтера Черкаської повітової контори Босу Ф.С. для допомоги в посіві ярових культур та цукрового буряка. На початку вона завітала в економію, на Шостачку. Але та була повністю пограбована. З повітової управи надходить друге розпорядження: “прийняти заходи до повернення інвентаря (живий залишити в домашніх умовах, мертвий повернути). 15 березня 1918 року. Малось на увазі, що забрана худоба селянами не підлягає поверненню, а інвентар потрібно повернути. Та селяни Макіївки нічого не повернули. Для більшого контролю місцева влада проводить перепис населення. Результати перепису свідчать, що в Макіївці проживало чоловіків - 1406 та жінок -1497 особи. Значна частина чоловіків ще не повернулася з війни. Весною 1918 року, в результаті державного перевороту, було проголошено Українську державу на чолі з гетьманом П.Скоропадським. Ці події не обминули й Макіївку. В селі також змінилася влада. Старостою села став Новохатько.

Боротьба загострилася до краю. “13 червня о 6 годині вечора в сільській управі був вбитий сільський голова Новохатько”. Така телеграма була послана з Матусова в резиденцію гетьмана Скоропадського. Зараз важко сказати, хто мав пряме відношення до вбивства сільського голови. З тих архівних матеріалів та сільських переказів, можна припустити, що це був Мироненко. Вбивство схвилювало село. Бо ж сільський голова Новохатько особливих гріхів перед сільською громадою не мав. Правда, характер мав дуже крутий, але й був завжди справедливий. У день похорону на сільський майдан до церкви зійшлося все село. В резиденцію гетьмана було надіслано телеграму такого змісту: “…Священик макіївського храму св. Миколая в присутності всієї макіївської громади відслужив молебень про зміцнення Української Держави. Жителі села дали присягу на вірність Українській Державі та гетьману всієї України і просять повідомити про це його особисто…”. Телеграму підписав новопризначений староста Селезень. Та не дивлячись на таку телеграму, макіївчани, відмовляючись виконувати розпорядження гетьмана про здачу на користь кайзерівських військ продуктів харчування, створили партизанський загін для боротьби з німцями. Гетьманська влада в Макіївці протрималася недовго.

Незабаром була відновлена влада Директорії. Не дивлячись на зміну влади, ситуація на селі не змінилася. Та й влада Директорії була недовговічною, тому, що на протязі лютого року 1919 в Макіївці перемогли радянські відносини. Швидка зміна влади примусила макіївчан захищатися. У навколишніх лісах діяли військові формування, в яких перебувала й значна частина жителів села: Григор’єв, Яблунька та інші. Вони не визнавали ні влади червоних, ні денікінців, що захопили Макіївку в серпні 1919 року. У цей час єдиною силою, яка боролась проти денікінських військ на території макіївського краю, був загін Яблуньки, в якому перебувало більше як 70 макіївчан. Цей проміжок часу, з осені 1919 по січень 1920 року, можна назвати періодом спокою, адже бойові дії на території Макіївки не велися. Всю ситуацію контролював загін Яблуньки, що перебував в Грабському лісі, в урочищі “Шия”. Та незабаром боротьба розпочнеться з новою силою. На початку 1922 року в Макіївку надійшло розпорядження про вилучення коштовностей з Макіївської церкви св. Миколая на допомогу голодуючим Росії. Це спричинило хвилювання макіївської громади, і 7 травня 1922 року в селі відбулося загальне зібрання парафіян, на яке прибуло 435 жителів с. Макіївки. Закрили церкву у 1930-му роцi і перетворили її на складське приміщення. Наприкінці літа 1934 року на вимогу районних органів відповідно до програми боротьби з релігією перед активом села було поставлено питання про закриття та злам церкви. Макіївську церкву ламали одну з перших у районі. Було сфабриковане “прохання” макіївчан про остаточне закриття та злам приміщення церкви. Зобов’язали Афанасія Гриценка та Олексу Рішняка провести основні “руйнівні” роботи (скинення дзвонів, демонтаж внутрішнього опорядження, зняття покрівлі і т. д.) Керував руйнуванням церкви особисто голова сільради Д.Д. Дишлевий. Після двох підготовчих днів до скинення дзвонів Дишлевий Д. запросив секретаря Смілянського райкому. І ось секретар дав команду… Дзвін полетів донизу, глухо гупнувши об землю. Секретареві потягнуло руки назад і відібрало мову. Дишлевий Д. разом із шофером ледве втягнули його в машину. Машина рвонула з місця і в хмарі пилу помчала до райцентру….(Неймовірно, але цей епізод записаний з розповіді багатьох очевидців).

Автор: Maxim Vasilkov

 

Від редакції: зараз триває відродження православного храму, що колись був у цьому селі. Для тих, хто бажає внести свою лепту у святу справу, повідомляємо реквізити будівництва:

Адреса:

20754 Черкаська обл., Смiлянський район, с.Макiiвка, вул.Набережна 49

Тел.

09-77-65-62-76     настоятель храму о.Олександр

Реквiзити рахунку

Р/p  26004060349010

МФО 354347

ОКПО 35654621

в  ПАТ  КБ  ПриватБанк  м.Черкаси

 

 

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1660
mod_vvisit_counterВчора2293
mod_vvisit_counterМісяць53110
mod_vvisit_counterЗа весь час1377942

Зараз онлайн: 24
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ