Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Чи легко сказати: «Прости»?
04.03.2020 13:35

Чи легко сказати: «Прости»?Перед початком Великого посту за уставом Православної Церкви по всіх храмах правиться чин прощення. Він надзвичайно зворушливий: християни за прикладом свого Спасителя вступають на подвиг посту, боротьбу з власними пристрастями, гріховними звичками. Але спостерігаючи за тим, як це відбувається останнім часом, мушу визнати, що цей дуже древній християнський чин нині став трохи схожий на рольову гру – теж зворушливу, добру, навіть солодку. Всі в храмі стоять збуджені і чекають, що ось настане цей момент, і буде так приємно просити один у одного вибачення! Люди шикуються у ланцюжок і кланяються один одному, промовляючи зазвичай тричі: «Прости мене! Прости мене! Прости мене!» У відповідь лунає теж трикратне: «Бог простить, і мене простіть». Багатьом здається, що вони виконали все, що від них треба. Натомість просити один у одного вибачення – це завжди дуже і дуже важко, це велика праця перед Великим постом. Християни кажуть устами: «Прости мене» – а в очах ворожнеча.
Все це кипить, розриває Церкву, роздирає світ, і тому який сенс у цьому дні? Ось так просто прийти і сказати: «Вибачте мене Христа ради!» – «Бог простить»? Як це все добре! А вийдеш у світ, а там немає ніякого прощення, і нікому, і ніколи, і від нас немає прощення.
Адже ми навіть не дуже розуміємо, що це таке прощення. А кого пробачити? А за що пробачити? А чи можна пробачити? А чи треба пробачити? Ми не знаємо навіть, що це таке. У нас є тільки досвід прощення нами хороших друзів і знайомих. У нашому досвіді є тільки це приємне, солодке почуття, коли нам на ногу наступили, і ми нарешті здатні це пробачити.
Але зараз у світі вже все зовсім по-серйозному, по-справжньому серйозно. Християни не люблять один одного, християни ненавидять один одного, християни розділені національно, політично – як завгодно. Все в цьому світі з'єднує людей тільки на грунті ворожнечі, ділять на щільні, монолітні групи, ворогуючі одна з одною. Де наша віра? Де Євангеліє в нашому житті? Де щось таке, що могло б явити цьому світу правду про нашу віру, правду про Христа?

 
«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)
24.01.2020 09:00

«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)Нещодавно серед закинутих скитів і келій, яких немало на Святій Горі, дослідниками було знайдено Український скит на честь Різдва Пресвятої Богородиці «Чорний вир», що відносився до монастиря Зограф заснований Запорізькими козаками. Цей скит існував з 1747 р., а остання документальна згадка про нього відома у 1930 році. До недавна Чорний вир був відомий тільки у вузьких колах істориків-дослідників. Етимологія назви походить від слова вир, що буквально означає воронку на річній гладі, або глибоке місце річки з швидкою течією. Іншим варіантом назви вказують місцевість де стоїть скит продувається пронизуючими вітрами, які створюють характерний звук. Більш відомим Українським скитом заснованим на 10 років пізніше «Чорного виру», був Ільїнський неподалік монастиря Вседержителя, більш відомого як Пантократора.


На початку ХХ ст. кількість монахів вихідців з Російської імперії, зокрема Української її частини була дуже великою. У одному тільки Андріївському скиту було до 5000 ченців, а окрім нього були ще Пантелеймонівський монастир та згаданий вже Іллінський скит. У книзі ієросхимонаха Іоакима (Сабельникова) «Великая стража» описано, що навіть монахи греки досить часто брали собі за духівників руських старців. Ця традиція була популярна ще донедавна, свідченням чому є преподобний Паїсій Святогорець, першим духіником якого на Афоні був ієросхимонах Тихон з Іллінського скита.
Кожен, хто так чи інакше цікавився історією Святої Гори не міг не помітити, що у жодному із монастирів немає ігумена у сані єпископа. Цей послух несуть ієромонахи, або архімандрити, а ще до недавна у сербському монастирі Хіландар не було взагалі такої посади як ігумен. На панігіри, тобто престольні чи інші свята у тому чи іншому монастирі завжди приїздять служити єпископи, чим і обмежуються їх архієрейська влада на Святій Горі. Хоча були у історії моменти і події, коли хтось із архієреїв приймав участь у житті тієї чи іншої обителі і таким був вихідець із Золотоніщини єпископ Анатолій (Мелесь).

 
«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)
24.01.2020 08:58

Нещодавно серед закинутих скитів і келій, яких немало на Святій Горі, дослідниками було знайдено Український скит на честь Різдва Пресвятої Богородиці «Чорний вир», що відносився до монастиря Зограф заснований Запорізькими козаками. Цей скит існував з 1747 р., а остання документальна згадка про нього відома у 1930 році. До недавна Чорний вир був відомий тільки у вузьких колах істориків-дослідників. Етимологія назви походить від слова вир, що буквально означає воронку на річній гладі, або глибоке місце річки з швидкою течією. Іншим варіантом назви вказують місцевість де стоїть скит продувається пронизуючими вітрами, які створюють характерний звук. Більш відомим Українським скитом заснованим на 10 років пізніше «Чорного виру», був Ільїнський неподалік монастиря Вседержителя, більш відомого як Пантократора.
На початку ХХ ст. кількість монахів вихідців з Російської імперії, зокрема Української її частини була дуже великою. У одному тільки Андріївському скиту було до 5000 ченців, а окрім нього були ще Пантелеймонівський монастир та згаданий вже Іллінський скит. У книзі ієросхимонаха Іоакима (Сабельникова) «Великая стража» описано, що навіть монахи греки досить часто брали собі за духівників руських старців. Ця традиція була популярна ще до недавна, свідченням чому є преподобний Паїсій Святогорець, першим духіником якого на Афоні був ієросхимонах Тихон з Іллінського скита.
Кожен, хто так чи інакше цікавився історією Святої Гори не міг не помітити, що у жодному із монастирів немає ігумена у сані єпископа. Цей послух несуть ієромонахи, або архімандрити, а ще до недавна у сербському монастирі Хіландар не було взагалі такої посади як ігумен. На панігіри, тобто престольні чи інші свята у тому чи іншому монастирі завжди приїздять служити єпископи, чим і обмежуються їх архієрейська влада на Святій Горі. Хоча були у історії моменти і події, коли хтось із архієреїв приймав участь у житті тієї чи іншої обителі і таким був вихідець із Золотоніщини єпископ Анатолій (Мелесь).

 
«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)
24.01.2020 08:52

Нещодавно серед закинутих скитів і келій, яких немало на Святій Горі, дослідниками було знайдено Український скит на честь Різдва Пресвятої Богородиці «Чорний вир», що відносився до монастиря Зограф заснований Запорізькими козаками. Цей скит існував з 1747 р., а остання документальна згадка про нього відома у 1930 році. До недавна Чорний вир був відомий тільки у вузьких колах істориків-дослідників. Етимологія назви походить від слова вир, що буквально означає воронку на річній гладі, або глибоке місце річки з швидкою течією. Іншим варіантом назви вказують місцевість де стоїть скит продувається пронизуючими вітрами, які створюють характерний звук. Більш відомим Українським скитом заснованим на 10 років пізніше «Чорного виру», був Ільїнський неподалік монастиря Вседержителя, більш відомого як Пантократора.
На початку ХХ ст. кількість монахів вихідців з Російської імперії, зокрема Української її частини була дуже великою. У одному тільки Андріївському скиту було до 5000 ченців, а окрім нього були ще Пантелеймонівський монастир та згаданий вже Іллінський скит. У книзі ієросхимонаха Іоакима (Сабельникова) «Великая стража» описано, що навіть монахи греки досить часто брали собі за духівників руських старців. Ця традиція була популярна ще до недавна, свідченням чому є преподобний Паїсій Святогорець, першим духіником якого на Афоні був ієросхимонах Тихон з Іллінського скита.
Кожен, хто так чи інакше цікавився історією Святої Гори не міг не помітити, що у жодному із монастирів немає ігумена у сані єпископа. Цей послух несуть ієромонахи, або архімандрити, а ще до недавна у сербському монастирі Хіландар не було взагалі такої посади як ігумен. На панігіри, тобто престольні чи інші свята у тому чи іншому монастирі завжди приїздять служити єпископи, чим і обмежуються їх архієрейська влада на Святій Горі. Хоча були у історії моменти і події, коли хтось із архієреїв приймав участь у житті тієї чи іншої обителі і таким був вихідець із Золотоніщини єпископ Анатолій (Мелесь).

 
Протоієрей Олександр Вераксін та його трагічна доля
23.01.2020 20:13

Протоієрей Олександр Вераксін та його трагічна доляНаприкінці 1918 року в Черкасах у руки беруть владу більшовики, встановлюючи свої закони, розпочинаючи численні суди і виносячи багато вироків різним верствам населення. Здебільшого вироки виносились шляхом фальсифікацій, доносів, якими найперше прибирали духовенство, інтелігенцію тощо. У той же самий час по доносу заарештовують настоятеля центрального храму міста Миколаївського собору протоієрея Олександра Вераксіна та законовчителя чоловічої гімназії протоієрея Давида Корсуновського. Першого за наклепом, що він начебто заставляв волосних старост у соборі приносити присягу на вірність директорії, а другого за підкинуті невідомими у приміщення гімназії прокламаціями про повернення монархічного устрою та усунення більшовиків.


Перш ніж перейти до розбору власне подій що сталися наприкінці 1918 у Черкасах, необхідно згадати біографію самих священиків, яка допоможе нам більш повним чином усвідомити чому одним з найперших треба було ліквідувати саме отця Олександра.
Олександр Сергійович Вераксін народився 22 жовтня за старим стилем 1872 року у м.Вітебськ, який тоді входив до Віленської губернії. Там же закінчив семінарію у 1894 р. і деякий час працював вчителем. Одружився на дочці священика Катерині Беляєвій, та 2 березня 1897 архієпископом Віленським і Литовським Ієронімом (Екземплярським) рукопокладений у священика. У шлюбі отця Олександра із м. Катериною народилось троє дітей: Олена, Георгій та Лідія. Перша парафія молодого священика знаходилась у Дисненському повіті Мінської губернії, потім були й інші парафії. Пізніше у 1905 році призначається штатним священиком Березвечського монастиря з облаштуванням при монастирі школи. Що стосується вчительської діяльності, то після рукопокладення у священство отець Олександр ніколи не те що не полишав її, а з кожним роком все більше розвивався сам як педагог і розвивав школи у яких викладав. У 1908 році за свої труди нагороджений пам'ятною Біблією за зразкове виконання обов'язків на посаді вчителя по церковно-парафіяльним школам, наглядачем за якими у своєму повіті він вже на той час рахувався. 14 жовтня 1907 року його кандидатуру вибирають до ІІІ скликання Державної Думи у Петербурзі від фракції правих з збереженням посади наглядача за школами. Все б так можливо і йшло б, якби не трапилась одна пригода, яка змусила перспективного священника разом з сім'єю виїхати з рідних місць аж у Київську губернію. Потім вже у 1918-му, коли отцю Олександру слідчий на одному з перших допитів у Черкасах спробує «пришити» політичну діяльність відповість, що з часу переїзду на службу у Київську губернію ніколи не втручався у партійну і політичну діяльність, завжди стояв осторонь різних політичних процесів які відбувались у Черкасах з моменту початку його служби до затримання.
Отже резолюцією Київського митрополита Флавіана (Городецького) від 21 березня 1913 року прийнятий у клір Київської єпархії, та призначений третім священиком у соборну Миколаївську церкву м.Черкаси та повітовим наглядачем церковно-парафіяльних шкіл. Був представником від духовенства при Черкаському повітовому земському зібранні.

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 1 з 133

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні888
mod_vvisit_counterВчора1492
mod_vvisit_counterМісяць3765
mod_vvisit_counterЗа весь час3014504

Зараз онлайн: 14
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ