Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ: відношення православного християнина до цього Таїнства
09.06.2019 06:41

СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ: відношення православного християнина до цього ТаїнстваНа питання, яка з святинь найбільша і найважливіша на землі, небагато православних християн скажуть правильну відповідь, вказавши на Святі Тіло і Кров Христові. Остання земна вечеря Господня із учнями закінчилась здійсненням тих слів, які були сказані у Сіонській горниці: «Ось Тіло моє, що вас ламається на відпущення гріхів; ось Кров Моя, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів». Ці слова поклали початок самому основному Таїнству християнської Церкви Причастю, яке почали звершувати Апостоли, продовжили мужі апостольські і перші єпископи, і так по сьогодні. Кожен день у великих парафіяльних, соборних та монастирських храмах звершується Євхаристія, а щонеділі майже у всіх парафіяльних звершується Божественна Літургія. Безкоштовно, задарма Христос вдає Себе нам у Святих Дарах в ці дні для нашого підкріплення, для нашого життя як земного, так і вічного у Царстві Небесному.

Кожен із нас повинен причащатись і не просто причащатись, а готуватись до цієї події, тому що це зустріч із Христом. Коли ми йдемо у гості, чи гості приходять до нас, ми готуємось, коли ми йдемо до важливого начальника із якимось клопотанням ми також готуємось до цієї події. До зустрічі із Христом часто людина не готується, або готується поверхнево. Зараз в моду на деяких увійшло щонедільне причастя парафіян. На перший погляд здається, що ж у цьому поганого? Але це тільки на перший погляд, тому що якщо вдивитися глибше, люди перестають відчувати Святиню саме як Святиню. Втрачається благоговіння, втрачається страх Божий, виробляється привикання до Таїнства і автоматичний, машинальний підхід до участі. Апостол Павло попереджає, що ті хто причащаються негідно, «в осуд собі їдять і п'ють, та від цього часто хворіють і навіть помирають». Преподобний Симеон Новий Богослов каже, що краще я віддам моє тіло на розтерзання диким звірям, чим поперу Тіло і Кров Христові недостойним причастям. Парафіяльні священики, які таким чином відносяться до Таїнства Причастя, приводять аргументи, які в основній своїй масі зводяться до того, що у першохристиянській церкві віряни причащались часто, декілька разів на тиждень. Дійсно, так воно і було, навіть віряни брали додому з собою Святі Дари та причащались вдома. Проте святитель Іоанн Златоуст описує випадок, коли одна жінка, взявши додому Святі Дари, не змогла причаститись, тому що із ковчежця вийшов вогонь, який не дав їй причаститись, попаливши Дари, і подібні випадки почали траплятись частіше, тому було постановлено, що причащатися можна тільки за Літургією у храмі, не виносячи Дари за межі Церкви. Безглуздо порівнювати часи перших християн із теперішніми часами, адже перші три сторіччя майже не щодня для людини, яка вірувала у Христа, була пряма загроза фізичної смерті, досить часто з великими стражданнями.
Звісно, щоб предстати перед Богом у чистоті, християни причащались часто, і дисциплінарна частина підготовки до нього була далеко не такою, як сьогодні. Для початку візьмемо до уваги що являло собою богослужіння тих часів. Напередодні дня Господнього, тобто неділі християни збирались пізно ввечері та співали псалми, читали Писання Старого і Нового Завітів, священик чи єпископ звершував особливі молитви, після чого відбувалось Причастя Святих Тіла і Крові Христових. Зазвичай це все відбувалось цілу ніч, а саме причастя відбувалось вранці. Відголоски цієї практики донині ми спостерігаємо на горі Афон та інших грецьких чи палестинських монастирях, а також частіше вже і в наших. Що стосується практики відлучень від Причастя, єпитимій, то вони були набагато суворішими і сьогодні не застосовуються навіть на половину тих вимог, які прописані. Коли апелюєш до поборників частого причастя цими аргументами майже у всіх стандартна відмовка про те, що зараз ми набагато немічніші за тих людей, які жили тоді і не зможемо понести того дисциплінарного навантаження, яке вказується в уставі.
Звичайно це і не дивно, адже стан здоров'я, хвороби, екологія і все інше дуже сильно б'ють по сьогоднішнім людям. Не дивлячись на розумний підхід до єпитимій Православної Церкви деякими кліриками і мирянами звершується перегиб у другу крайність. Таких людей зазвичай легко відрізнити, коли вони підходять до Чаші запитавши, чи готувались вони до Причастя, чи отримали дозвіл на сповіді тощо. Зазвичай така людина або говорить щось не ясне, плутаючись у викладенні відповіді на задане питання, або у відкриту лукавить перед Тілом і Кров'ю Христовими, аби тільки причаститися у неділю чи свято. Таким чином постає закономірне питання, а чи буде користь від такого причастя, злукавивши перед Богом? Думаю, що для віруючої людини відповідь очевидна і озвучена у молитві перед Причастям, де є такі слова: «Ни лобзания ти дам, яко Иуда». Що ж це виходить, як не Іудине лобзання? Що сталось з Іудою після Тайної Вечері? Сказано що у нього увійшов диявол. Парадоксально, чи не так? У присутності Самого Христа у Іуду вселяється демон, який і привів його до врешті решт до суїциду і вічного осуду.
Достойно чи не достойно? – одна з апеляцій поборників надто частого причастя. «Хто може достойно причаститися?» – запитують вони. Мовляв, жодна людина, яка живе у гріхах за своєю природою, від народження, не може достойно причащатись. Звісно ж, ніхто із нас не причащається достойно і те, що Божественний Вогонь від контакту з ним нас не спалює, це величний прояв Божої Любові, яка оберігає людину. Церква дала мінімум, який треба виконувати, щоб якщо не достойно, то свідомо, з глибоким смиренням підходити до таїнства Причастя. Піст, сповідь, молитовне правило, молитва напередодні на вечірньому богослужінні – це те, що настроює нас на одну хвилю з Божественною Літургією, основою якої є Свята Євхаристія. Адже правильний настрій і підхід зробить наше серце більш відкритим і спрямованим на Христа, якого приймаємо у себе, і тільки тоді цей Вогонь спалить терня наших гріхів, а не нас і оселиться у серці опаливши, очистивши і освятивши його.

Протодиякон Іоанн Поліщук, Черкаська єпархія

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1227
mod_vvisit_counterВчора1215
mod_vvisit_counterМісяць15012
mod_vvisit_counterЗа весь час2583955

Зараз онлайн: 20
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ