Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Черкаська священицька родина Марковських
22.08.2019 16:40

Черкаська священицька родина МарковськихУ Православній Церкві на теренах Російської імперії досить довго діяв та і часто-густо досі діє принцип спадковості священицького служіння від покоління до покоління. Досить довгий час це було прописано навіть державними законами. З тих пір по усім тогочасним губерніям кліровим відомостям парафіяльних і соборних храмів різних міст, містечок і сіл фігурують схожі прізвища. Окрім розповсюджених Успенських, Преображенських, Воскресенських, та інших етимологічно зв'язаних із святами фігурують і інші, зокрема Лінчевські, Лебединцеви, Марковські, Кудревичі, Кудрицькі, та інші. Відомі випадки навіть зміни прізвищ, якщо хтось наважувався із свого суспільного прошарку перейти у духовне відомство, яскравий приклад чому відомий Київський священик, настоятель Софійського собору протоієрей Іоанн Леванда, який до вступу у семінарію носив прізвище Сікачка.

Чим саме священицька династія Марковських була відома у Черкасах? Ключове слово саме була, адже тепер ніхто мабуть не пам'ятає братів протоієреїв Петра та Іоанна Марковських. Отець Іоанн з дитинства мав слабке здоров'я і в своєму служінні не зміг настільки яскраво себе проявити як його старший брат Петро. Саме стараннями отця Петра у Черкасах відбувся ряд позитивних змін у церковному житті, зокрема була збудована кам'яна Троїцька церква у 1863 році, де керував парафією отець Петро перед Черкаським собором. До цього він уже служив у Миколаївському соборі, але другим священиком добре зарекомендувавши себе як достойного і сумлінного пастиря.
У родині Марковських було четверо дітей старший брат Адам, який заняв батьківську парафію у Білозір'ї і прослужив на ній рівно сорок років, потім 5 жовтня 1812 року народився Петро, потім молодший Василь і наймолодший брат Іван.
Дитинство малих Марковських було важким, адже у 1825 році помирає голова сімейства Білозірський священик Леонтій Марковський. Чи то до батька, чи вже після, достименно невідомо помирає брат Василь який на той час був учнем Черкаського духовного училища. Всі діти Білозірського священика отця Леонтія пройшли перше навчання у цьому навчальному закладі. Черкаське духовне училище знаходилось у центрі міста неподалік соборної церкви, яка до 1864 року була дерев'яною і стояла на місці теперішнього Черкаського представництва НБУ на розі вулиць Хрещатика і Байди-Вишневецького. Потім, коли збудували кам'яний собор, то він постав трохи у іншому місці, там де тепер проходить вулиця Лазарєва і Вівтарем виходив на тротуар де нині тераса кафе «Чашка». На місці ж старого собору збудовано новий корпус училища із домовим храмом на честь апостола Іоанна Богослова, але нажаль училище, як і новий собор до сьогоднішнього дня дожили тільки на старих листівках і фото.
Найпершою освітою малого Петра стали часослов і псалтир, які він освоїв під наглядом Білозірського паламаря Михайла Лебедовича, а у 1822 році у віці 10 років стає учнем духовного училища. У той час ректором Черкаського Духовного Училища був магістр богослов'я священик Стефан Стефанович Бенедиктов. У 1830 році Петро та Іван Марковські вже круглі сироти, адже через п'ять років після батька помирає мати Анна Іванівна від холери.
Ось як згадує про матір у своїх щоденниках-мемуарах, які писав уже будучи на спокої сивочолий старець-протоієрей: «Батьки наші, як і всі тоді люди були бідними. Допоки був живий батько ми мали кусок хліба, а з його смертю часто голодували. Настала для нас всіх тоді пора горя, нужди і всяких сирітських поневірянь... Бувало проведе мене мати пішки 20 верст до Черкас, дасть п'ятачок мідний і суворо накаже: Не трать синку дарма грошей. Купи собі пера, папір, полагодь чоботи чи одяг і вже тоді якщо щось лишиться купи собі бублика». На таку не велику суму підліток мав прожити у повітовому місті майже пів року до чергових вакацій (канікул), гарно вчитись і дивитись за собою. Але як згадує отець Петро вчились і не просто вчились а й гарно здобували знання. І дійсно ці слова були правдою, адже у 1830 році Петро Леонтійович вступає до Київської семінарії і з числа випускників Черкаського училища перший у списку з похвальним резюме «omnium praestantisjimе» і навчається коштом духовної школи. Про своє навчання у семінарії він згадує що за утримання із казни школи був їм, бурсакам, у губернському місті великий простір. Потім зразу ж описує що майже весь час ходив в одному і тому ж самому одязі, а у теплу частину року босим. Класи ніколи не отоплювали, а риба або м'ясо бували тільки на перший день Різдва чи Пасхи, як і білі книші. А щодня семінаристи харчувались тарілкою борщу і рідкою кашею. Канікули у семінаристів були раз на пів року, але додому з Києва юнак вибирався раз у рік літом із другими студентами яким було по дорозі.
«Одного разу, – як згадує отець Петро у своїх мемуарах, – їх йшло четверо. По дорозі завжди заходили у якийсь із монастирів, де молились, допомагали монахам у церкві, за що мали трапезу і могли набрати з собою харчів у дорогу. Дійшовши до Трахтемирова вирішили змайструвати пліт, пливти по Дніпру нижче щоб швидше добратись додому. Невдовзі наше недолуге судно потерпіло аварію і один із чотирьох не зміг випливти. Оскільки течія була сильною і ми були виснаженими ніхто не ризикнув пірнати щоб знайти четвертого, та і як було знайти, якщо сила течії була така, що він був точно на декілька десятків метрів нижче нас. Потім коли дороги моя і моїх товаришів розійшлись нижче по Дніпру я помітив, що його бездиханне тіло викинуло на берег у безлюдному місці досить далеко від того місця де він втонув. Погорювавши над нещасним, підручними засобами я там же вирив могилу, де й поховав його...»
У 1835 році Петро Леонтійович Марковський закінчує семінарію одним з найкращих учнів. Із 104 випускників він посів по успішності 12-те місце і автоматично був зарахований у академію, але відмовився вчитись далі, а обрав шлях вчителя у рідному Черкаському Духовному Училищі відгукнувшись на поклик серця, яке тягнуло його у рідні краї. Через два роки у 1837 р. він одружується на дочці священика Золотоніського повіту Полтавської губернії вісімнадцятирічній Олені. Як згадує сам отець-протоієрей у придане з нареченою він отримав 500 рублів і мішок насіння соняшника. Після одруження Петро Леонтійович стає другим священиком Миколаївського собору, та продовжує викладати в училищі, потім служить у Звенигородці де здружується із великим сином Українського народу і Черкаської землі Тарасом Григоровичем Шевченком, потім знову служить у Черкасах настоятелем Троїцької церкви, а потім і Миколаївського собору.
Відносно не довго судилося отцю Петру і Олені жити разом. У 1855 році через 18 років після одруження у віці 36 років помирає матінка Олена залишивши на руках чоловіка десять дітей. Йому на той час було тільки 43 роки, але не дивлячись на усю складність свого положення він зумів своїх дітей підняти на ноги і пустити у життя виростивши з них достойних людей. Деяких із своїх дітей, як наприклад молодшого сина Василя, він пережив, будучи слабким здоров'ям він помер 17 серпня 1893 року.
Після Черкас отця Петра переводять на інший кінець губернії у провінційний Липовець, а на його місце настоятелем собору після Троїцької церкви стає зять, чоловік доньки Софії священик Афанасій Дірдовський. Ходять чутки, що причиною несподіваного переведення стало те, що отець Петро служив панахиду по прибуттю праху Тараса Григоровича Шевченка при його захороненні у Каневі, що чомусь дуже налякало тодішню владу і через Київську Духовну Консисторію поважного віку священика переводять у провінційний, хоч і повітовий центр Липовець.
Останні роки свого життя він прожив на спокої у Києві у вище згаданого зятя протоієрея Афанасія Дірдовського, який на той час вже був старшим священиком Києво-Флорівського жіночого монастиря. Спочив отець Петро 23 грудня 1897 року у віці 86 років.
Що ж стосується молодшого брата Івана, то до призначення на настоятельське місце у Миколаївський собор у 1892 році він ніс священицький послух на Чигиринщині, а потім у самому Чигирині будучи настоятелем соборної Казанської церкви та благочинним 1-ого округу Чигиринського благочиння.
У 1890 році вже згаданий нами отець Афанасій Дірдовський указом митрополита Київського переводиться у Флорівський монастир, а на його місце настятелем у собор призначається із Сміли протоієрей Прокопій Гутович. Проте з низки причин особистого характеру отець Прокопій подає прохання у консисторію і за власним бажанням у 1892 році переводиться назад у Смілу, а на настоятельське місце у собор призначається із Чигирина протоієрей Іоанн Марковський. Маючи з дитинства, як вже було вказано вище, слабке здоров'я, на схилі років тілесні немочі стали допікати його сильніше. У 1898 р. він подає прохання на ім'я Київського митрополита Феогноста про почислення на спокій, яке і було виконане того ж року. Спочив останній із династії Марковських, що служили у Черкасах на спокої 24 червня 1905 року.

Протодиякон Іоанн Поліщук,
Черкаська єпархія

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1164
mod_vvisit_counterВчора1467
mod_vvisit_counterМісяць12004
mod_vvisit_counterЗа весь час2765940

Зараз онлайн: 24
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ