Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Церкви Божі теж мають свою долю...
13.10.2019 19:30

Церкви Божі теж мають свою долю...«Восени 1951 року ми відслужили останню Літургію і кожен взяв якусь з ікон так, що на стінах нічого не залишилось. Батюшка об'явив що рішенням місцевої влади храм закривається. Плач стояв неймовірний... Люди плакали, голосили, чіплялись за двері, цілували стіни... Ми залишили нашу Покрову і пішли від неї зі всіма іконами хресною ходою до Троїцької Церкви» - так згадує про закриття Покровського храму, що був на розі бульвару Шевченка, та Університетської остання псаломниця цієї парафії Віра Давиденко.


Наряду із численною парафією Соборної Миколаївської Церкви у Черкасах не менш численною була й Троїцька. Обидва нових храми замість старих постали у 1860-их рр, адже старі не могли вмістити усіх охочих бути присутніми на богослужіннях. На початку ХХ ст. ця проблема в обох парафіях знову стала нагадувати про себе і обидві парафії її вирішили по-своєму. У 1908 році до Собору було добудовано два приділи, які освятили на честь рівноап. Кирила і Мефодія, та блгв. кн. Олександра Невского, а штат Троїцької парафії був розширений і замість одного священика там стало служити двоє, та двоє псаломщиків один з яких був у сані диякона, хоча по штату диякон для цієї парафії був не передбачений. Штат Миколаївського собору тоді налічував четверо священників: настоятель протоієрей, два священика штатних, та позаштатний приписний голова Черкаського відділу Київського єпархіального піклування про церковно-парафіяльні школи, а також одного диякона, двоє псаломщиків та просфірницю.
Хоча у Троїцькій парафії і стало двоє священиків, але місця у храмі від цього більше не стало і було вирішено у 1914 році будувати ще один храм, який би міг взяти на себе частину навантаження. Будівництво планувалось завершити швидше, але через Першу Світову тільки наприкінці 1916 року у храмі почало служитись. Церква вийшла гарна, загальною площею 205 кв.м., побудували також і сторожку розміром 21 кв.м.
Після революції 1917-го біля Покровського, вже закритого храму, мешкало багато ссильних священнослужителів із різних куточків Київської губернії, монахів із різних монастирів Київської єпархії, навіть Києво-Печерської Лаври. Це і не дивно, адже храм знаходився поруч із казбедським ринком, де вигнані священнослужителі спілкувались між собою, проповідували по силі можливості та наставляли збентежений подіями люд. Багато хто із них сьогодні прославлений Богом і Церквою як Новомученики та Сповідники Черкаські.
Достименно невідомий точний рік закриття Покровського храму, але з документів відомо, що церковна споруда у 1936 році була передана у відання наркомату освіти, та перероблена у один із корпусів Черкаської школи №8 де розмістились бібліотека, кабінет директора, кабінети хімії та біології, та деякі інші шкільні кабінети.
1941 року, коли німецько-фашистські війська окупували Черкаси, служити дозволили в усіх закритих храмах, які вціліли, а саме Миколаївській соборній, Троїцькій, які вже були без куполів, Різдва Богородиці та колишньому Казанському подвір'ї Онуфріївського монастиря.
У 1941 році на відновлену Покровську парафію керуючим Київською єпархією Львівським єпископом Пантелеємоном (Рудиком) призначається ігумен Фаддей, в миру Феодосій Калиникович Тарасенко.
Народився Феодосій Калиникович 11 січня за старим стилем у день пам'яті прп.Феодосія Великого в селі Мутиха Іркліївського району Полтавської області (нині затоплене) у родині церковного старости козака Калиника Гавриловича Тарасенка. У 1905 році, коли молодому Феодосію ледь виповнилось 20 років вступає в Онуфріївський Жаботинський монастир і через 9 років у 1914 році приймає чернечий постриг з рук настоятеля обителі архімандрита Євгенія. У 1916 році рукопокладений у ієродиякона в Києво-Печерській Лаврі вікарієм Київської єпархії єпископом Черкаським Назарієм (Бліновим). До закриття обителі ніс різні послухи, зокрема ризничного потім економа.
Невідомо яким чином, але у 1925 році він опиняється у Ленінграді, де на свято Стрітення Господнього рукопокладений в сан ієромонаха, та повертається служити у своє рідне село, де і служить до закриття храму у 1931 році, після чого виїхав та до війни працював на різноманітних роботах у різних організаціях. У 1941 році починає служити у відновленій Покровській церкві, швидше за все на прохання людей, адже офіційний указ з канцелярії Київської єпархії за підписом єпископа Пантелеїмона він отримав тільки у серпні 1944-го. Офіційно ж місцем його служіння був Казанський храм колишнього монастирського подвір'я. Пізніше 5 вересня 1944 року указ був дубльований вже митрополитом Київським Іоанном (Соколовим). Під час війни отець Фаддей був зведений у сан ігумена та нагороджений палицею.
Невідомо по якій причині, можливо отець Фаддей преставився, а може й ні, але 1 лютого 1947 року на його місце переводиться із Кагарлика протоієрей Іоанн Феофанович Войновський. Народився він у Кам'янці-Подільському, до священства викладав церковний спів у тамтешньому духовному училищі, потім служив на різних парафіях Хмельниччини, аж поки не перевівся у клір Полтавської єпархії у село Москаленки, а потім у Київську де був направлений до Кагарлика. Як свідчать архівні документи у нового настоятеля не склались відносини із церковним причтом. Ціла кіпа різного роду рапортів і доносів з однієї та іншої сторони були написані з доказом своєї правоти, а чвари так і не вщухали і тому 17 січня 1949 року отця Іоанна переводять на інше місце, а замість нього призначають священика Григорія Тарасовича Лапіна, який і став останнім священиком на цьому приході.
Народився отець Григорій у с. Кайсарово Пензенської обл. 18 січня за старим стилем 1902 року. Закінчив Саратовську місіонерську школу, працював вчителем. 21 жовтня 1921 року рукопокладений у диякона, а рівно через рік у 1922 р. у священика. Служив у селі Новокряжин Саратовської області до закриття храму у 1933 році, до окупації не служив. Проживав у Сталінграді (тепер Волгоград) працював.
Як опинився в Україні не відомо, але 15 жовтня 1942 р. призначається у с.Попівку на Смілянщині, де служив до 1945 р., після чого правив у Богуславі. 10 вересня 1946 року подає прохання про переведення у Сталінград, але через деякий час знову повертається у розпорядження Київського митрополита та у 1947 р. призначається у Покровський храм м.Черкаси. Після війни парафія жила звичним життям, чвари, які зовсім недавно лютували між членами двадцятки вщухли і здавалося б нічого не передвіщає біду. Тим часом новий настоятель домігся зробити ремонт у храмі, а також зміг на нужди церкви випросити у Київського митрополита Іоанна із Володимирського собору дві великі ікони Спасителя, та храмову ікону Покрови.
На почтаку 1950-го навколо церквоної будівлі починають точитися суперечки із керівництвом школи. «Хресні ходи, церковний дзвін, похорони та скупчення люду заважають навчальному процесу» - звітував директор Черкаської СШ №8 у Київ. І дійсно, якщо дивитися план території, то храм, приміщення якого займала до війни школа дуже щільно прилягає до шкільного подвір'я, сусідствує із спортмайданчиком. Звісно ж у вихованні нового покління «вільного від релігійного дурману» таке сусідство було недоспустиме. Дирекція школи приклала всіх зусиль і таки зламала опір отця Григорія з церковним причтом домігшись виселення церковної громади з приміщення храму. Люди пішла у Троїцький храм, який знаходився неподалік, але менш ніж через десятиліття Троїцька церква розділила участь Покровської не доживши до наших днів.

Протодиякон Іоанн Поліщук,
Черкаська єпархія

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1078
mod_vvisit_counterВчора1467
mod_vvisit_counterМісяць11918
mod_vvisit_counterЗа весь час2765854

Зараз онлайн: 21
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ