Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Протоієрей Олександр Вераксін у дзеркалі свого часу
28.10.2019 18:29

Протоієрей Олександр Вераксін у дзеркалі свого часуНаприкінці 1918 року в Черкасах у руки беруть владу більшовики встановлюючи свої закони, розпочинаючи численні суди і виносячи багато вироків різним верствам населення. Здебільшого вироки виносились шляхом фальсифікацій, доносів і фабрикацій, якими найперше прибирали духовенство, інтелігенцію тощо.
У той же самий час по доносу заарештовують настоятеля центрального храму міста Миколаївського собору протоієрея Олександра Вераксіна та законовчителя чоловічої гімназії протоієрея Давида Корсуновського. Першого по доносу, що він начебто заставляв волосних старост у соборі приносити присягу на вірність директорії, а другого за підкинуті невідомими у приміщення гімназії прокламаціями про повернення монархічного устрою і усунення більшовиків.
Перш ніж перейти до розбору власне подій що сталися наприкінці 1918 у Черкасах, необхідно згадати біографію самих священиків, яка допоможе нам більш повним чином усвідомити чому одним з найперших треба було ліквідувати саме отця Олександра.


Олександр Сергійович Вераксін народився 22 жовтня за старим стилем 1872 року у м.Вітебськ, який тоді входив до Віленської губернії. Там же закінчив семінарію у 1894 р. і деякий час працював вчителем. Одружився на дочці священика Катерині Беляєвій, та 2 березня 1897 архієпископом Віленським і Литовським Ієронімом (Екземплярським) рукопокладений у священика. У шлюбі отця Олександра із м. Катериною народилось троє дітей: Олена, Георгій та Лідія. Перша парафія молодого священика знаходилась у Дисненському повіті Мінської губернії, потім були й інші парафії. Пізніше у 1905 році призначається штатним священиком Березвечського монастиря з облаштуванням при монастирі школи. Що стосується вчительської діяльності, то після рукопокладення у священство отець Олександр ніколи не те що не полишав її, а з кожним роком все більше розвивався сам як педагог і розвивав школи у яких викладав. У 1908 році за свої труди нагороджений пам'ятною Біблією за зразкове виконання обов'язків на посаді вчителя по церковно-парафіяльним школам, наглядачем за якими у своєму повіті він вже на той час рахувався. 14 жовтня 1907 року його кандидатуру вибирають до ІІІ скликання Державної Думи у Петербурзі від фракції правих з збереженням посади наглядача за школами. Все б так можливо і йшло б, якби не трапилась одна пригода, яка змусила перспективного священика разом з сім'єю виїхати з рідних місць аж у Київську губернію. Потім вже у 1918-му, коли отцю Олександру слідчий на одному з перших допитів у Черкасах спробує пришити політичну діяльність відповість що з часу переїзду на службу у Київську губернію ніколи не втручався у партійну і політичну діяльність, завжди стояв осторонь різних політичних процесів які відбувались у Черкасах з моменту початку його служби до затримання.
Отже резолюцією Київського митрополита Флавіана (Городецького) від 21 березня 1913 року прийнятий у клір Київської єпархії, та призначений третім священиком у соборну Миколаївську церкву м.Черкаси, та повітовим наглядачем церковно-парафіяльних шкіл. Був представником від духовенства при Черкаському повітовому земському зібранні.
9 червня 1915 р. отця Олександра звільняють з кліра собору призначаючи спостерігачем церковно-парафіяльних шкіл. Ця посада при всій своїй завантаженості відрядженнями на місця, канцелярщиною і всіма іншими обов'язками не залишала часу для служіння седмиць, звершення треб, чи тим паче настоятельства навіть у сільському храмі, тому при призначенні священик звільнявся із обов'язковго парафіяльного служіння, але лишався приписаним як заштатний клірик до багатоштатної чи соборної парафії і не важко здогадатись, що місцем такої прописки став для нього все той же Миколаївський собор.
Менш ніж через рік 17 березня 1916 року указом за номером 8532 виданим митрополитом Володимиром (Богоявленським), він призначається його настоятелем. Варто зазначити, що за свою діяльність на посаді наглядача шкіл та присутності від духовенства у Земському зібранні він зміг добитися фінансування школам від земської управи. До цього парафіяльні школи фінансувались тільки своїми приходськими храмами, що звичайно ж було помітно, тому що більшість з них були не багатими, що прямо відображалось і на школах. Дане рішення допомогло поліпшити стан шкіл у всьому Черкаському повіті і дало поштовх до набуття таких же прав у інших повітах Київської губернії.
До того часу звільняється ще й місце благочинного 1-го округу Черкаського повіту, яке займав настоятель Черкаської Троїцької церкви протоієрей Євсигній Трегубов. У 1-ий округ входили усі храми міста, та сіл Дахнівки, Цесарської (тепер Червоної) Слободи, Руської Поляни та Геронимівки. Указом митрополита від 21 квітня 1916 р. отець Олександр призначається також і благочинним, а 10 травня того ж року замінює другого священика Черкаського собору протоієрея Михайла Ковальова на посаді представника від духовенства у Черкаській міській думі.
З 16 по 18 вересня 1916 року за старим стилем у Черкасах трапляється визначна подія. До міста приїздить сам Київський митрополит для огляду храмів та звершення служби у соборній церкві. 18 вересня вперше мабуть за час після свого освячення у соборі служить правлячий архієрей. По спогадам очевидців народу було стільки, що не те що у самому соборі, а й навіть на всій площі і по всьому ринку та вулицях що вели до нього було багато людей. Під час Літургії служило до десяти пар священиків, співали хори соборний та шкільний. Під час цієї Літургії отець Олександр був зведений у протоієрея, а штатний диякон собору Євменій Ганкевич рукопокладений у священика для села Нечаївка. Це богослужіння стало останнім по пишності і величі для Миколаївського собору, адже через декілька років він буде спочатку переданий обновленцям, позбавлений куполів, а потім і взагалі знищений. На місці Вівтаря де служили покоління священиків, де стояв Святий Престол і звершувалась Свята Євхаристія тепер тротуар із терасою кафе «Чашка» по вулиці Лазарєва...
Так непомітно прийшли буремні події падіння імперії і побудови на її уламках нового соціального устрою. Нова влада почала мести по новому і звісно найперше почала з людей, які мали великий авторитет на місцях. Звісно під час заворушень, переміни влади у місті виникало чимало безладу. Авторитетного протоієрея, першого священика міста намагались втягнути у ті чи інші політичні афери, нав'язати своє бачення ситуації і отримати благословення на утвердження і агітацію за ту чи іншу владу, тощо. Натомість пам'ятаючи свій гіркий досвід отець Олександр з великою мужністю зумів примиряти між собою людей різних політичних поглядів, показання про що містяться у його архівній справі. Причина його арешту була зумовлена доносом квартиранта Юрія Лавровича Чорного, який винаймав кімнату та часто порушував спокій напідпитку у нічний час. На зауваження від господині нічого не сказавши він зібрав речі і написав донос, що отець Олександр під час правління Скоропадського у соборі насильно приводив до присяги волосних старост розповсюджуючи прокламації. Насправді ж присяга приймалась старостами не в соборі, а на площі біля собору і сам настоятель не був присутній під час цього заходу. За ті ж прокламації тільки трохи іншого змісту підкинуті у приміщення 7-го класу за доносом бібліотекаря парткому Георгія Гаврилова та показань вчителя Черкаської міської чоловічої гімназії Іваненка було заарештовано й іншого Черкаського священика протоієрея Давида Семеновича Корсуновського 1851 р.н., законовчителя та настоятеля домового храму тієї ж гімназії. На одній із агітлистівок хтось написав: «Ученикам седьмого класса от протоиерея Давида Корсуновскаго».
Спочатку отець Давид не признавав свою вину, але на подальших допитах слідчому все таки вдалось добитися, що усю відповідальність старець-протоієрей взяв на себе, але так і не зміг добитись, щоб він назвав жодного імені.
Не дивлячись на всі спроби звільнити священиків, жодна з них не принесла результату. Ціла купа прохань від членів парафіяльної ради, прихожан, робітників різних підприємств та залізниці з прізвищами і підписами більш ніж пів сотні людей які писались спочатку у Черкаську а потім і Київську ЧК так і осіли у архівній справі не зумівши допомогти засудженим священикам, навіть не дивлячись, що у особистій справі отця Олександра стояла помітка про те, що його причетність до злочину слідством не доведена. Таким чином з 19 травня 1919 р. протоієреї Олександр та Давид відбували покарання у концтаборах. У 1923-му повернувся тільки отець Олександр, а отець Давид, який на той час вже був глибоким старцем і вдівцем швидше за все помер або ще на етапі, або у нелюдських умовах сталінських в'язниць. Відомості про останній рік життя протоієрея Олександра Вераксіна збереглись лише у щоденниках Черкаського краєзнавця Степана Нехорошева, який пише що після повернення у 1923-му з табору він оселився у Черкасах, а одного ранку 1924-го року перехожі побачили на воротах садиби де проживав священик його повішене, скривавлене, мертве тіло зі слідами численних побоїв та тортур. При яких обставинах, від кого і за що загинув отець Олександр навіть не знаючи подробиць думаю не важко здогадатись.

Протодиякон Іоанн Поліщук,
клірик кафедрального Михайлівського собору м. Черкаси

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1142
mod_vvisit_counterВчора1467
mod_vvisit_counterМісяць11982
mod_vvisit_counterЗа весь час2765918

Зараз онлайн: 25
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ