Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
ПОМИНАЛЬНІ ОБІДИ. Історія походження і сучасні роздуми
22.05.2020 11:48

ПОМИНАЛЬНІ ОБІДИ. Історія походження і сучасні роздумиНевід'ємною частиною прощання з нашими померлими родичами чи знайомими є чин відспівування, або похорону, після якого всі присутні запрошуються на поминальний обід. Чому після похорону влаштовуються обіди? Це запитання, на яке здебільшого відповідають розповідаючи про традицію, але її походження майже ніхто не знає і навіть у більшості не задається наміром взнати. Просто люди приходять у їдальню, чи додому і вкушають запропоновану трапезу. Дехто осмілюється казати, що ці обіди це пережитки язичницьких тризнищ, або інші свої власні думки.


Майже з самого початку історії життя людини на землі від її народження, буквально по п'ятам за нею ходить смерть. У житті кожного з нас настане останній день, побачивши у якому ранок ми не побачимо вже вечора, або побачивши вечір для когось не настане ранок. За Православним вченням підкріпленим Священним Писанням та Переданням ми знаємо що наша душа не помирає разом з тілом, а будучи створеною безсмертною возноситься на приватний суд. Під час цього суду вирішується доля душі до дня загального воскресіння мертвих, аж поки тіла які постануть у нетлінні не з'єднаються із душами і не постане людина у повному складі своєї природи. Тільки тоді праведники, рівно як і грішники рівно сприймуть свою участь, яку кожен самостійно в силу своєї свободи вибрав йдучи вузькою, чи широкою дорогою по життю.
Минаючи далі всі інші подробиці, зупинимось на нашій темі. Як вже було згадано, що після того як покійника проведуть на кладовище усі присутні йдуть в установлене місце де для них приготований обід. Щоб зрозуміти суть нашої теми треба розглянути взагалі що таке трапеза і її зв'язок, як би це дивно не звучало із богослужінням. Воцерковлені люди часто чують, та не менш часто самі кажуть що трапеза являється продовженням богослужіння. І це правда. Найбільше це помітно у монастирях, де або після служби, або в установлений інший час насельники у повному вбранні ряса і клобук поспішають у трапезу де звершується молитва, читається житіє святого дня чи інше повчання. Чернечі устави в обов'язковому порядку наголошують на відвідуванні загальної трапези. В побожних родинах православних християн можна спотерігати подібну картину, коли родина прийшовши із святкової чи недільної служби молиться і сідає за стіл. Деякі люди навіть ставлять ікону свята у главі стола перед якою запалюють свічечку чи лампаду. Престольні торжества у храмах також закінчуються здебільшого загальною трапезою. У деяких парафіях навіть часто практика щонедільних трапез кліру із парафіянами, тощо. З вищеописаного ми бачимо, що практика трапез по тим чи іншим випадкам звичайна річ не тільки у людей мирських, а й воцерковлених. Звичайно ж говорити що це через те, що люди просто люблять поїсти і розслабитись не буде вірним. Суть цього значно глибша, у чому й спробуємо розібатись.
У «Діяннях» (6:1-2) ми читаємо, що під час трапез у першохристиянських спільнотах звершувалась Євхаристія, або «преломлення хліба». Апостол Павло у 1-му посланні до Коринфян (11:20-34) описує як це проходило: спочатку зібрані причащались Тіла Христового, потім вкушали їжу і в кінці причащались Крові Христової. Такий же порядок описаний під час Тайної Вечері у Євангелії від Луки (21:17-20). Пізніше той же апостол Павло застерігає християн від недостойної участі у «Вечері Господній», внаслідок чого у нього виникає логічна думка відділити одне від іншого внаслідок зловживань, що коротко виражається у настанові для тих хто просто приходив щоб насиститись фізично: «А якщо хто з вас голодний нехай їсть вдома» (1Кор. 11:33-34).
Одна із ранніх пам'яток церковної писемності «Дідахе», або вчення 12-ти апостолів розповідає вже про Агапи, що хоча це був ще єдиний процес із Євхаристією, але остання звершувалась окремо, а трапеза окремо і приводиться текст спеціальних молитов.
По ходу історії життя першохристиянських общин з часом сталось повне відділення Євхаристії від Агапи, а у другій половині ІІ сторіччя утвердився звичай причащатися до прийняття їжі.
У 164 та 272 канонах сщмч.Іполита Римського із посиланням на Климента Олександріського, Тертуліана та інших говориться про Агапи як спілкування християн між собою по за богослужінням. У той же час з'являються новий вид Агап «Поминальні Агапи». Найперша згадка про це міститься у 25-му розділі «Діянь Павла і Фекли». Там описується трапеза, яка звершувалась Павлом і його послідовниками «при гробах». Схожа практика була і у язичників, але на відміну від християн у них вона звершувалась з великим розмахом і закінчувалась часто п'яними оргіями і іншими непотребствами, про що згаданий нами Климент Олександрійський у своєму творі «Педагог» (2:1) називає її «похоронним бенкетом» і «трапезу посвячену демонам». Учень Климента, ім'я якого до наших днів не дійшло, але дійшло толкування на книгу Іова у ІІІ розділі її про похоронні трапези у християнській спільноті пише наступне: «Ми звершуємо пам'ять святих і батьків наших, а також чествуємо пам'ять друзів, які померли у вірі...ми призиваємо благочестивих...і разом з кліром...годуємо бідних...щоб святкування наше служило у спомин і упокоєння душ». У четвертому сторіччі, про що ми дізнаємось з «Постанов апостольських» (8:42) такі трапези за померлими звершувалися вже на 3,9 і 40 дні після кончини померлого. Блаженний Августин у своїй «Сповіді» (6:2) розповідає що поминальні агапи являли собою трапези родичів і близьких людей на могилах спочилих, та роздачу більшої частини їжі нужденним. Саме з принципа християнських агап і виникли далі богослужіння на честь мучеників а згодом і інших святих, а також особливі заупокійні моління.
Далі з плином часу агапи як такі зникли з церковного вжитку, але відголосок цієї практики залишається і сьогодні у нашому побуті. Звісно ж одним з таких місць являються поминальні обіди, які здебільшого не мають нічого спільного з тим, для чого вони влаштовуються. Сьогодні нажаль у наших сучасників через невігластво поминальні обіди стали приводом замість благоговійного поминання створити те, що творили язичники, про що вже згаданий нами Климент Олександрійський назвав «трапезами присвяченими демонам». А як інакше ще ми можемо це назвати? Коли ллється горілка і в піст і не в піст, може бути скоромний стіл у середу чи п'ятницю, від чого наступає сп'яніння, яке спричинює неприпустиму поведінку під час важких хвилин які переживають інші у звязку із втратою рідної чи близької людини. «А що люди скажуть, а що люди подумають?» - здебільшого чути від нашого сучасника при спробі пояснити як правильно організувати поминальну трапезу. Звичайно ж для нас, як віруючих Православних Християн на першому місці повинно стояти питання не що люди скажуть, а як мене вчить моя віра, як мене вчить моя Церква, як мене вчить Христос і святі Його угодники. Правильно розставлені пріоритети на основі Священного Писання і Священного Передання мають бути головним вказівником для Православного Християнина як жити і Богу служити.

Протодиякон Іоанн Поліщук, Черкаська єпархія

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Останні коментарі

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні305
mod_vvisit_counterВчора3049
mod_vvisit_counterМісяць47138
mod_vvisit_counterЗа весь час3110254

Зараз онлайн: 49
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ