Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Найголовніше в Різдвяні свята — не вирішити календарне питання, а не забути, Хто народжується
31.12.2019 11:51

Про те, що насправді відбувається з церковним календарем, який календар — старий чи новий — точніше, чи дійсно це може роз'єднувати православних християн та про головне у святкуванні Різдва Христового — в інтерв'ю голови Літургічно-богослужбової комісії при Священному Синоді УПЦ архієпископа Новокаховського і Генічеського Філарета, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

– Сьогодні багато розмов про церковний календар. Наскільки важлива ця проблема для Церкви? Чи питання виникають переважно навколо Церкви, у площині політичній?

– Проблема церковного календаря для Церкви зараз є досить малоактуальною. У всякому разі, я говорю про Православну Церкву, про УПЦ. Більше проблем виникає навколо Церкви, і ідеологія переважно такого плану: «будьмо святкувати разом з усіма просвіченими народами», «будьмо послідовними у наших європейських прагненнях»... Але питання власне стосується церковного календаря. Державний календар у нас дійсно григоріанський, і ми чудово ним користуємося. У церковному календарі через дріб йде дата за календарем григоріанським і за юліанським. Початок і мета календаря церковного – це організація богослужбового життя. Ось із цим календарем абсолютно нормально богослужбове життя Церкви організоване. Церква комфортно себе почуває з юліанським календарем.

– Який календар точніше – старий чи новий?

– Гарне запитання... Церква, користуючись календарем, від початку подає, що ідеального календаря не існує, він не може існувати. Тим більше, церковний календар поєднує у собі календар сонячний і календар місячний. Обчислення пасхалій за сонячно-місячним календарем може бути більш або менш точним, але ідеальним не може бути ніколи. Укладачі старої пасхалії, Олександрійської, були дуже серйозними астрономами, і за їхніми обчисленнями похибка в пасхалії становить за дві тисячі років приблизно три години. З цієї точки зору можна сказати, що для Церкви юліанський календар більш правильний. Окрім цього, у часи, коли до впровадження готувався календар григоріанський, у комісії з його підготовки за астрономічними мотивами відмовився брати участь Миколай Коперник. Проти нового стилю виступав і один із видатних астрономів, родоначальник американського астрономічного товариства Саймон Ньюкомб. Дмитро Менделєєв також був проти. Якщо узагальнити, можна сказати, що ідеального календаря немає, проте для церкви точніше буде саме юліанський календар.

 
Воронезький архієпископ із Благодатного – уродженець Черкащини
16.11.2019 13:51

Воронезький архієпископ із Благодатного – уродженець ЧеркащиниМаловідомий архієрей однієї із знаменитих єпархій Російської імперії, професор богослов'я, просвітник і т.д. Це все про Воронезького архієпископа Єпіфанія (Євдокима Савича Канівецького) який народився у 1775 у невеличкому селі Богушкова Слобідка, саме так називалось Благодатне до перейменування у більш звичну черкащанам Чапаївку. До сьогоднішнього дня у відділі рідкісних книг наукової бібліотеки Воронезького Державного Університету збереглось дев'ять книг по філософії і богослов'ю.


Закінчив Переяславську семінарію і Київську Духовну Академію у 1794 р. Деякий час не міг визначитись із подальшим шляхом і вчителював у рідній семінарії, аж поки у 1800 р. не прийняв чернечий постриг з іменем Єпіфаній продовживши учительську діяльність. Під час чину постригу постриженик дає одну з обітниць бути у тому місці, де йому буде вказано священноначаллям, стаючи людиною Церкви і віддаючи свою волю ігумену чи єпископу. Невдовзі після цього прийняв спочатку дияконський а потім священицький сан. Через п'ять років після постригу у 1805-му ієромонаха Єпіфанія переводять до Нижнього Новгороду викладачем у місцеву семінарію. Варто пам'ятати що семінарія того часу не була подібна на сучасні. На той час там вивчались і світські науки, так наприклад у Нижньому Новгороді він став викладачем риторики і математики. Вже через рік у 1806 р. він возводиться у сан архімандрита і переводиться до Петербурзької Олександро-Невської Лаври викладачем семінарії, разом з цим несучи послух настоятеля Віленського Свято-Духівського монастиря. Дивним лишається як можливо було виконувати ці послухи у місцях які знаходяться географічно не близько одне біля одного, але уже у 1808-му він стає ректором однієї з чотирьох Духовних Академій Казанської і настоятелем Казанського Преображенського монастиря. У 1809-му реорганізовує по новому академічну бібліотеку роблячи її загальнодоступною для усіх бажаючих, за що отримав орден Св. Анни ІІ ступеню від Святішого Синоду.

 
Протоієрей Олександр Вераксін у дзеркалі свого часу
28.10.2019 18:29

Протоієрей Олександр Вераксін у дзеркалі свого часуНаприкінці 1918 року в Черкасах у руки беруть владу більшовики встановлюючи свої закони, розпочинаючи численні суди і виносячи багато вироків різним верствам населення. Здебільшого вироки виносились шляхом фальсифікацій, доносів і фабрикацій, якими найперше прибирали духовенство, інтелігенцію тощо.
У той же самий час по доносу заарештовують настоятеля центрального храму міста Миколаївського собору протоієрея Олександра Вераксіна та законовчителя чоловічої гімназії протоієрея Давида Корсуновського. Першого по доносу, що він начебто заставляв волосних старост у соборі приносити присягу на вірність директорії, а другого за підкинуті невідомими у приміщення гімназії прокламаціями про повернення монархічного устрою і усунення більшовиків.
Перш ніж перейти до розбору власне подій що сталися наприкінці 1918 у Черкасах, необхідно згадати біографію самих священиків, яка допоможе нам більш повним чином усвідомити чому одним з найперших треба було ліквідувати саме отця Олександра.


Олександр Сергійович Вераксін народився 22 жовтня за старим стилем 1872 року у м.Вітебськ, який тоді входив до Віленської губернії. Там же закінчив семінарію у 1894 р. і деякий час працював вчителем. Одружився на дочці священика Катерині Беляєвій, та 2 березня 1897 архієпископом Віленським і Литовським Ієронімом (Екземплярським) рукопокладений у священика. У шлюбі отця Олександра із м. Катериною народилось троє дітей: Олена, Георгій та Лідія. Перша парафія молодого священика знаходилась у Дисненському повіті Мінської губернії, потім були й інші парафії. Пізніше у 1905 році призначається штатним священиком Березвечського монастиря з облаштуванням при монастирі школи. Що стосується вчительської діяльності, то після рукопокладення у священство отець Олександр ніколи не те що не полишав її, а з кожним роком все більше розвивався сам як педагог і розвивав школи у яких викладав. У 1908 році за свої труди нагороджений пам'ятною Біблією за зразкове виконання обов'язків на посаді вчителя по церковно-парафіяльним школам, наглядачем за якими у своєму повіті він вже на той час рахувався. 14 жовтня 1907 року його кандидатуру вибирають до ІІІ скликання Державної Думи у Петербурзі від фракції правих з збереженням посади наглядача за школами. Все б так можливо і йшло б, якби не трапилась одна пригода, яка змусила перспективного священика разом з сім'єю виїхати з рідних місць аж у Київську губернію. Потім вже у 1918-му, коли отцю Олександру слідчий на одному з перших допитів у Черкасах спробує пришити політичну діяльність відповість що з часу переїзду на службу у Київську губернію ніколи не втручався у партійну і політичну діяльність, завжди стояв осторонь різних політичних процесів які відбувались у Черкасах з моменту початку його служби до затримання.

 
Церкви Божі теж мають свою долю...
13.10.2019 19:30

Церкви Божі теж мають свою долю...«Восени 1951 року ми відслужили останню Літургію і кожен взяв якусь з ікон так, що на стінах нічого не залишилось. Батюшка об'явив що рішенням місцевої влади храм закривається. Плач стояв неймовірний... Люди плакали, голосили, чіплялись за двері, цілували стіни... Ми залишили нашу Покрову і пішли від неї зі всіма іконами хресною ходою до Троїцької Церкви» - так згадує про закриття Покровського храму, що був на розі бульвару Шевченка, та Університетської остання псаломниця цієї парафії Віра Давиденко.


Наряду із численною парафією Соборної Миколаївської Церкви у Черкасах не менш численною була й Троїцька. Обидва нових храми замість старих постали у 1860-их рр, адже старі не могли вмістити усіх охочих бути присутніми на богослужіннях. На початку ХХ ст. ця проблема в обох парафіях знову стала нагадувати про себе і обидві парафії її вирішили по-своєму. У 1908 році до Собору було добудовано два приділи, які освятили на честь рівноап. Кирила і Мефодія, та блгв. кн. Олександра Невского, а штат Троїцької парафії був розширений і замість одного священика там стало служити двоє, та двоє псаломщиків один з яких був у сані диякона, хоча по штату диякон для цієї парафії був не передбачений. Штат Миколаївського собору тоді налічував четверо священників: настоятель протоієрей, два священика штатних, та позаштатний приписний голова Черкаського відділу Київського єпархіального піклування про церковно-парафіяльні школи, а також одного диякона, двоє псаломщиків та просфірницю.
Хоча у Троїцькій парафії і стало двоє священиків, але місця у храмі від цього більше не стало і було вирішено у 1914 році будувати ще один храм, який би міг взяти на себе частину навантаження. Будівництво планувалось завершити швидше, але через Першу Світову тільки наприкінці 1916 року у храмі почало служитись. Церква вийшла гарна, загальною площею 205 кв.м., побудували також і сторожку розміром 21 кв.м.
Після революції 1917-го біля Покровського, вже закритого храму, мешкало багато ссильних священнослужителів із різних куточків Київської губернії, монахів із різних монастирів Київської єпархії, навіть Києво-Печерської Лаври. Це і не дивно, адже храм знаходився поруч із казбедським ринком, де вигнані священнослужителі спілкувались між собою, проповідували по силі можливості та наставляли збентежений подіями люд. Багато хто із них сьогодні прославлений Богом і Церквою як Новомученики та Сповідники Черкаські.
Достименно невідомий точний рік закриття Покровського храму, але з документів відомо, що церковна споруда у 1936 році була передана у відання наркомату освіти, та перероблена у один із корпусів Черкаської школи №8 де розмістились бібліотека, кабінет директора, кабінети хімії та біології, та деякі інші шкільні кабінети.
1941 року, коли німецько-фашистські війська окупували Черкаси, служити дозволили в усіх закритих храмах, які вціліли, а саме Миколаївській соборній, Троїцькій, які вже були без куполів, Різдва Богородиці та колишньому Казанському подвір'ї Онуфріївського монастиря.

 
Чего не изрекал преподобный Серафим Саровский. К вопросу о псевдоцерковном мифотворчестве
06.09.2019 08:27

Чего не изрекал преподобный Серафим Саровский. К вопросу о псевдоцерковном мифотворчествеК 85-летию писателя, литературоведа, историка русской культуры и библиографа Александра Николаевича Стрижева

В последнее время в ряде изданий появились подборки пророческих высказываний подвижников благочестия, в частности, великого Саровского старца преподобного Серафима. Известно, что Саровский Чудотворец обладал великим даром пророчества. Эти пророчества относятся как к судьбе Дивеевской обители, так и к грядущим судьбам России. Многие из них собраны в труде митрополита Серафима (Чичагова) «Летопись Серафимо-Дивеевского монастыря» (1896, 1903) и в книгах Сергея Александровича Нилуса «Великое в малом» (1903, 1905), «На берегу Божией реки» (том 2, Сан-Франциско, 1969). Однако отыскиваются и новые тексты, существенно дополняющие собрание пророчеств Преподобного.
Одной из последних находок явились два документа, обнаруженные в бумагах священника Павла Флоренского. При рассмотрении их оказалось, что попали они к о. Павлу, возможно, не без помощи С.А. Нилуса (1862–1929), близко знавшего Елену Ивановну Мотовилову (†1910), вдову «служки Серафимова», Николая Александровича Мотовилова (1808–1879), благодетеля Дивеевской обители. Н.А. Мотовилов (человек, мягко говоря, не без странностей, ныне широко известен среди православных как собеседник Преподобного, доверившего ему сокровенные мысли о цели христианской жизни) оставил многочисленные записки, в которых излагал содержание бесед и высказываний старца Серафима. Недавно к этому корпусу текстов добавилась еще и переписка Мотовилова с императорами Николаем I и Александром II (опубликована мною в книге «Служка Божией Матери и Серафимов». М., 1996). В переписке также имеются предречения Преподобного о грядущих российских и всемирных событиях.

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 2 з 133

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1276
mod_vvisit_counterВчора1568
mod_vvisit_counterМісяць30551
mod_vvisit_counterЗа весь час2929445

Зараз онлайн: 56
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ