Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Священномученик Варнава Солоненко

П'ятнадцятирічним юнаком він потрапив до учительської школи, яка діяла при Київському Свято-Михайлівському монастирі. Ця свята обитель стала для нього не тільки місцем опанування глибоких педагогічних і богословських знань, а й тим чистим джерелом високої премудрості Слова Божого, високим зразком чернецького аскетичного життя, якими він керувався у найтяжчі для нього, як і для всіх вірних чад Божих, часи, маючи перед очима приклад для самовідданого пастирського служіння.

По закінченні курсу навчання він досить довго вчителював, але завжди у серці носив одну думку - служити Богу. Він пам'ятав той душевний стан, який завжди охоплював його під склепінням величного Свято-Михайлівського собору, коли у цілковитій монастирській тиші лунав монотонний особливий розспів ченців. Співаючи й сам в семінарському хорі, відчував себе клітинкою єдиного вселенського організму, яким була і є, і завжди буде Свята Божа Церква.

Сім'я - а у нього на той час вже була сім'я: матушка і двоє діток -не стала перешкодою на шляху до священицької праці. Іспити за увесь семінарський курс він здавав екстер­ном. Це говорить про те, що не поли­шав служити при церкві і вивчати богословські науки. Рукопокладення в ієреї сталося 1908 року. Відтоді життя Варнави сповнилося новим високим змістом: він став-таки священиком.

А народився святий Варнава Солоненко в селі Під високе що на Уманщині. Тут пройшли його дитячі роки, тут він закінчив сільську школу і звідси подався до Києва. Благочестиві батьки мріяли дати сину світську освіту: вони хотіли бачити його вчителем. Але не мали достатку, щоб здійснити цю світлу мрію. Сам отець Варнава розповідав дітям, що по закінченні шко­ли почав здобувати засоби для навчання своєю працею. Пішки він дістався до Києва, де колись з батьками раз чи двічі бував на прощі, пам'ятаючи вічну присказку: язик до Києва доведе. Дорогою Бог послав йому Свій щедрий, як на його становище, дар: у дорожній пилюці він знайшов великі гроші - цілих три карбованці, - про це він розповідав як про велику милість, якої йому вистачило на довгий час навчання.

Майбутній священномученик Варнава свідомо обрав собі шлях священика, а шлях цей ви­явився кам'янистим і дуже тернистим, відомо, з яких причин. До 1922 року, говорить він про себе, служив священиком у селі Криві Коліна. На знімку ми бачимо його з сім'єю ще у ті найкращі, щасливі роки, коли, мабуть, ніщо не віщувало майбутньої трагедії.

На допиті у 1937 році він так говорить про цей час: «с 1908 до 1922 года служил священником в селе Кривые Колена. В 1931-м переехал в Умань».

1922-й рік був для Варнави Солоненка в чомусь фатальним. І хоча слідчий у звинувачувальному висновку намагається представити цей період власною легендою: що нібито його підслідний служив у Кривих Колінах до 1928 року, зрозуміло, що він або не вник у слова отця Варнави, який стверджує, що служив лише до 1922-го, або свідомо приховує факти.

Допит йде за сценарієм, згідно з яким священик мав бути звинувачений у антивладній діяльності: «Посылали денежную помощь епископу Макарию Кармазинову, который возглавлял контрреволюционную организацию? (У даному випадку йдеться про колишнього Уманського епископа Макарія, репресованого 1928 року й засудженого до 10 років покарання у таборах Крайньої Півночі - прим. ред.).

«Да,- відповідає отець Варнава, - я посылал ему помощь в 1931 году».

Така ствердна відповідь свідчить про те, що отець Варнава чи не один з усіх знав і про ув'язнення єпископа, і про потребу у допомозі, знав він і куди цю допомогу надсилати: навряд чи пересічна людина могла знати це, то чи не маємо підстав припустити, що з єпископом отець Варнава міг зустрічатися у місцях ув'язнення і що 1931-й рік являється роком його звільнення. Так, принаймні, можна було б припустити.

Позбавлений парафії і права богослужіння, отець Варнава з п'ятьма дітьми, коли молодшій доньці Олені виповнилося десь чотири роки, матушка Марфа покинула цей світ, пере­їздить до села Підвисоке, де 48 років тому народився, і ставить будиночок, скоріш за все, на батьківській садибі, для своєї великої, багатодітної сім'ї. Матір дітям випало замінити найстаршій Серафімі, вона ще за життя матері навчалася у Києві на Вищих педагогічних. Закінчувала Серафіма навчання вже по смерті матері.

Деякий час отцю Варнаві довелося самому піднімати дітей, щоб надати можливість старшій доньці отримати освіту. Повернувшись з Києва, Серафіма не мала можливості кину­ти сім'ю, щоб працювати, і стала домогосподаркою і матір'ю молодшим. І так три роки. А тим часом, пише онука святого, пішла навчатися Зінаїда, яка отримала освіту на Вищих педагогічних курсах у Тальному. Лише Ольга з усіх залишилася з початковою освітою - не хватило можливості, бо, коли вона дісталася шістнадцятирічного віку, батько лишився без служби - це й був 1922 фатальний рік, коли отець Варнава відмовився від першої пропозиції зректися Бога і сану.

Як здобував собі і сім'ї на прожиток отець Варнава, цього не знають і нащадки. Немає на світі нікого з дітей цього мученика, а дехто з його онуків вже покинув нашу землю. А Серафімі Бог послав і сім'ю добру, і дітям її щедру долю: обидва вони, Юрій і Володимир, закінчили Харківський авіаційний інститут. Покійний Юрій займався космонавтикою і жив у Зоряному містечку під Москвою. Володимир став винахідником, був членом Академії наук, нині на пенсії.

Дочки отця Варнави, за винятком Ольги, всі стали вчите­лями, а діти його дітей отримали вищу освіту. Мають вищу освіту і всі правнуки. Про долю ж його вони не знали ніколи і нічого: глибокі, міцні схрони скарбниць диявола неохоче віддають свої жертви. Та все у волі Божій: настав час і нащадкам святих узнати, що вони не згинули без звістки, як довгі роки вважали близькі святого Варнави.

«Отреклись ли вы от духовного сана?» - жорстко запитує отця Варнаву слідчий. І чує у віповідь: «От духовного сана не отрекался и отрекаться не намерен, ибо я – человек твердых религиозных убеждений!» (Із протоколу допиту, ДАЧО Р 5625, опис 1, справа 6918).

Варнава Солоненко відповів як істинний пастир. Він вже давно дав відповідь на це запитання: вперше, коли приймав сан, вдруге - коли настав час випробувань і виникла потреба вирішити, з ким ти: з Богом чи проти Бога?

Отець Варнава категорично заборонив дітям - а вони на той час були вже дорослі: найменша донька Олена мала вік 23, а найстарша Серафіма 35 років - спілкуватися з ним і відвідувати його. Це була зовсім не надмірна перестраховка, а цілком розумна і виважена міра. Він навіть заявив при арешті, що одинак, та це не заважило владі мати на цей рахунок свою думку: у документах його сина Миколи (1907 року народження) стояла-таки позначка: «син священика», і червона лінія перетинала навскоси його диплом веттехніка.

Батюшка, як розповідала своїм дітям і племінникам Серафіма, дуже кохав матушку. Він спочатку дуже сумував по коханій дружині, коли та померла, а згодом не раз говорив: «Сла­ва Богу, що матушка не дожила до цих страшних часів»...

Звинувачувальний висновок з справи отця Варнави Солоненка приділяє його особі значну увагу, визначаючи його роль у житті уманської духовної когорти дещо особливою.

«Служитель культа, поп Солоненко В.Д. проводит контрреволюционную деятельность... В результате его агитации церковники собрались на Мещанку на собрание,., призывал выступать за открытие храмов... Он принимает активное участие в восстановлении церкви на Мещанке. Оказывал материальную помощь высланному за контрреволюционную деятельность бывшему уманскому епископу Макарию Кармазинову...» (Зі звинувачувального висновку 14.10.37 року).

16 жовтня 1937 року отець Варнава був засуджений Київською Трійкою НКВС до страти через розстріл. А вже 3 листопада, у ніч на свято Казанської ікони Божої Матері, о другій годині по півночі він був страчений на 64-му році свого праведного життя.

Реабілітований 18 липня 1989 року.

 

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні39
mod_vvisit_counterВчора1535
mod_vvisit_counterМісяць39
mod_vvisit_counterЗа весь час1273439

Зараз онлайн: 31
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ