Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
«Воно тобі треба?»
28.07.2012 23:10

«Воно тобі треба?»Життя не лише навчає нас. Воно й випробує, даючи через деякі, на перший погляд, малозначущі, не надто масштабні й гучні події зрозуміти: хто ми? Чого ми варті в очах Того, Хто нас випробує, Кому від нас потрібне лише одне: наше серце.

Вже вкотре переконуюся: той, хто в житті ковтнув лиха, є більш милосердний до тих, кого це лихо торкається вперше. І навпаки: занадто «правильна», занадто моральна людина не завжди витримує життєві випробування. А самі поняття: життя людське й життя тваринне доволі часто міняються місцями…

Днями у великому «спальному» мікрорайоні Сміли трапилася не надто приємна подія: комунальні служби нарешті вирішили боротися з бродячими псами. Проблема дійсно є: цих безпритульних тварин останнім часом не лише тут, а й по всій Смілі розвелося стільки, що місцеві мешканці у вечірній час почали з острахом ходити стадіоном «Локомотив», щоб не потрапити на «вечерю» до зграй цих оскаженілих хвостатих істот або не опинитися в лікарні зі слідами гострих іклів.

Як же вирішили цю проблему? Виловлювали, стерилізували, усипляли? Ні, бездомних собак просто труїли, до того без будь-якого попередження, посеред білого дня. Торговці з невеликого дрібного ринку, що поблизу стадіону, досі не можуть отямитися, згадуючи про ті жахливі страждання, з якими закінчували своє бродяче життя ці істоти – на очах людей, маленьких дітей, а потім трупи нещасних тварин валялися повсюди, де їх настигала смерть.

Настигла вона й собаку, який чомусь запам’ятався не лише мені, а й багатьом, хто вранці приходив на тутешню автобусну зупинку, своїми розумними й водночас сумними очима: він без остраху підходив до людей, чекаючи від них на шматок хліба і ласки – чорний з білими лапами і білою грудкою, висячими вухами. Це була самка. Тижня зо два до того, як її теж «пригостили» смертельною отрутою, вона народила щенят – під одним з контейнерів, що притулився на цьому ж базарчику. Скільки їх було – ніхто не знав. Люди з добрим серцем годували хвостату «матусю» хто чим міг, на що та відповідала своєю ласкою і все тим ж сумним поглядом.

І от її труп лежав посеред вулиці, неподалік того контейнера, де скавчали голодні цуценя. Хтось йшов повз, не надто переймаючись цією картиною, а хтось не міг пройти без тремтіння в серці. Хтось поставив перед лазом під контейнер миску з молоком – з надією, що цуценята вилізуть звідти в пошуках їжі. Але ті лише скавчали, скавчали, скавчали, чекаючи на свою «матусю»… Марно.

І тоді якась відчайдуха-дівчинка полізла під контейнер і витягла звідти цуценят. Їх виявилося аж сім! Голодні, перелякані, вони накинулися на молоко, яке негайно принесли сердобольні небайдужі жінки. Утім, ніхто не знав, що робити з цим «щастям» далі. Наближалася ніч, і залишати цих цуценят на спустілому базарчику було небезпечно: сюди зазвичай приходять любителі нічних гульок, які до ранку влаштовують пияцтво, бійки, займаються хуліганством. «Побавитися» з беззахисними тваринками у свій дикунський спосіб для цієї публіки нічого не варто. Але хто візьме на ніч цей цуценячий «садок»?

Чую до болі знайоме:

– Воно тобі треба?

А й справді: воно мені треба? Воно комусь треба? Телефоную одному, другому, третьому, в кого є власне подвір’я. Нікому не треба.

Людей не можна засуджувати. Є ситуації, коли дійсно немає можливості притулити одразу сім цуценят: голодних, переляканих, з ознаками хвороб, комахами. Кому воно треба? Теж думав: мабуть, нікому. Виявилося, комусь таки треба.

Мій старий товариш Володимир Зарічанський – людина з непростою долею, яка прийшла до Бога порученим шляхом, через падіння й боротьбу, через пошуки Істини й життєву скруту – одразу відгукнувся на прохання притулити нещасних тваринок до ще п’ятьох цуценят, що вже годувала «Гривня» – тутешня самка, яка чемно допомагає своєму господарю охороняти вночі центральний ринок.

І яке ж було диво, коли вранці ми разом побачили зворушливу картину: ця самка, нагодувавши своїх цуценят, лагідно прийняла й сирітських, аби ті теж ссали не базарне, а материнське молоко. Разом із Володимиром псячим «опікуном» став і Анатолій – такий само безпритульний і знедолений, як і цуценята, що одразу відчули тепло людських рук і сердець. Того ж дня дві «сирітки» знайшли своїх господарів.

Про цей випадок можна було би й не писати. В ній, якщо подивитися ззовні, немає нічого цікавого, тим більш естетичного. Хтось отруїв псів, після чого ті бігали й вили, оскаженівши від нестерпного болю, потім валялися посеред вулиць, обсиджені мухами… Ну, якісь цуценята… Хіба мало інших тем і проблем?

Але це – ззовні. А зсередини – ціла життєва філософія. Одні вбили: в жорстокий, нелюдський спосіб. Інші пройшли повз, треті лише махнули рукою: «Воно тобі треба?», четверті «культурно» відмовили, не бажаючи копирсатися з голодними маленькими істотами. Кожен з них має свою правду. І свою мораль. Як і ті, хто пустив їх до себе. Як і та самка, що лягла біля сирітських щенят, щоб нагодувати їх своїм материнським молоком. Хоча то й не людина, а собака.

Чому так? Чому життя людське й життя тваринне доволі часто міняються місцями?..

 

Олександр СЛЄПЦОВСЬКИЙ, м. Сміла

 

P.S. Бажаючих узяти цуценят до себе просимо звертатися за телефонами:

097 932 8158, 063 124 7598

 

Коментарі 

 
#1 Олександр 02.08.2012 17:06
На жаль при нашому слабкому розвитку громадянського суспільства ми приречені на те, що можемо лише якось пом'якшувати наслідки чиїхось непродуманих а інколи і злочинних дій. Недивлячись на те, що більшість жителів мікрорайону (наскільки це зрозуміло із статті) проти такого жорстокого знищення бездомних тварин, комунальні служби не звертаючи ні на кого уваги (в тому числі і на законодавство) пішли на цей крок. А якби громада міста перед тим створила організацію із захисту тварин (або активно підтримувала вже існуючі) - то комунальники навряд чи зважилися б на таку дикість, бо потім би відповідали на суді за жорстоке поводження з тваринами тим більше на очах у дітей. Людина, зрадивши своїх домашніх менших братів одного разу (вигнавши їх із дому, бо звідки ж беруться бродячі тварини?), зрадила їх і вдруге (прирекла на страшну смерть), а коли трапиться слушна нагода то такі люди з легкістю зрадять і своїх ближніх і свою віру (якщо вона в них є).
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні415
mod_vvisit_counterВчора1026
mod_vvisit_counterМісяць20726
mod_vvisit_counterЗа весь час2423171

Зараз онлайн: 9
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ