Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Священики-волонтери Черкаської єпархії потрапили під снайперський обстріл сепаратистів в одній з найгарячіших точок під Горлівкою
09.06.2018 07:07

Священики-волонтери Черкаської єпархії потрапили під снайперський обстріл сепаратистів в одній з найгарячіших точок під ГорлівкоюКажуть, що людина звикає до всього, навіть до свисту куль. Не буду стверджувати, до всього звикає чи не до всього, а от щодо свисту куль – це точно. Новачки, які потрапляють під обстріл уперше, втягують голови у шию при кожнім пострілі, але загартовані хлопці поводять себе як справжні воїни, знаючи ціну кожній кулі, кожному вибуху, кожному звуку війни. Роман, який супроводжував нас учора на передову лінію оборони ООС – Операції об'єднаних сил, що прийшла на зміну звичній АТО – саме такий загартований український воїн. Його підрозділ входить до складу окремої механізованої бригади, яка не без гордості називає себе Королівською і носить ім'я короля Данила, сьогодні знаходиться в одній з найгарячіших точок Донеччини – селищі Зайцевому, у безпосередньої близькості від окупованої Горлівки. Та й саме Зайцеве є суцільним «передком», тим самим «нулем», який визначає лінію безпосереднього протистояння. На відміну від інших гарячих точок, проти наших бійців, котрі закріпилися серед розтрощених будинків, сепаратисти полюють одразу з трьох небезпечних позицій: терикону однієї з тутешніх шахт, з будинку школи та сховавшись у густій зелені прилеглої лісосмуги. Коли звідти стало чутно перші постріли, Роман велів усім лягти на землю, а сам з автоматом в руках почав спокійно, без метушні виводити з-під вогню хто йшов поруч (на фото – мить тієї драматичної ситуації).
Священики-волонтери Черкаської єпархії потрапили під снайперський обстріл сепаратистів в одній з найгарячіших точок під ГорлівкоюУ всі часи, у всіх народів вважалося огидним, низьким, підступним піднімати руку на жінку та на слабкішого, беззахисного. Тим паче піднімати озброєну руку на людину неозброєну. Цього разу в оптичному прицілі того, хто з криши школи тиснув на спусковий гачок кулемету, були священики: обидва в підрясниках, обидва з хрестами на грудях, обидва навіть зовнішнім виглядом свідчачи про свій духовний сан. Прямували до бліндажів, щоби благословити мужніх українських синів, помолитися за них. Обидва активно опікуються волонтерською діяльністю і надають реальну допомогу бійцям: привозять продукти харчування, теплий одяг, засоби гігієни – усе, без чого не можна уявити нормальне побутове життя воїнів. Якщо для отця Михайла Негера, який служить настоятелем Успенської церкви у селі Мліїв Городищенського району, це вже 14-ий виїзд до зони бойових дій, то городищенський священик Богдан Жигало приїхав сюди вдруге. Чим батюшки могли відповісти на підступні постріли? Де могли сховатися від них?

Коли над головою свистять кулі, коли по тобі полюють не заради якогось жарту, не заради того, щоби налякати, а старанно, прицільно, з метою вбити, влучити у незахищені «броніком» та каскою місця, ситуацію, в якій опинилися черкаський священики-волонтери, може оцінити лише той, хто сам опинився в ній.


– Коли чуєш звук міни або кулі, яка летить звідти, – наш боєць Роман вказує рукою у бік, де засіли сепаратисти, – багато чого міняється в душах хлопців. Миттєво. Іще до пострілу або вибуху. Ми знаємо, заради чого воюємо, заради чого прийшли сюди. Це наша земля, наша Батьківщина, яку захищатимемо, допоки не виженемо останнього окупанта.
Я помітив: той, хто бачив смерть не з телевізора, а реально, змінюється навіть ззовні: в очах цих людей не побачиш злоби, а в словах – прихованих образ, роздратування, якогось хизування, «понтів». Саме такими є бійці Королівської бригади, з якими ми вчора спілкувалися: командир роти Ігор зі смішним позовним «Капуста», гомінливий старшина Григорій, усміхнений розвідник Юрій, медсестри Наталка і Марина... Усі вони люди особливі. Справжні герої. Вони зізналися, що зрідка бачать тут духовних осіб, тому помітно пожвавилися, коли побачили отців Михайла та Богдана. А коли ті повернулися після обстрілу живими й неушкодженими, то привітали їх з першим бойовим хрещенням.
Ім'ям Божим можна спастися від кулі, а можна, виявляється, цими кулями сіяти невинні страждання і смерть – і теж в ім'я Боже. Це залежить від того, чим наповнене серце людини. Війна, яка так довго точиться на сході України, теж викриває наші душі, наші настрої, наші наміри, визначає ціну словам – навіть прикрашеним цитатами зі Святого Письма, цілком правильним, красивим.
Одного я разу я висловив публічно думку, яка викликала, м'яко кажучи, незадоволення як серед духовних осіб, так і тих, хто вважає себе канонічно-патріотично-церковно і таке інше духовними. І полягала ця думка от у чому. Я припустив, що було б добре, якби організатори щорічних молебнів УПЦ (МП), які проводяться вже традиційно наприкінці липня на Володимирській гірці біля пам'ятника хрестителю Русі, зорганізували цей молитовний захід не у центрі Києва, а в одній із гарячих точок – там, де сьогодні ллється жива кров українських воїнів. Нехай би туди з'їхався не багатотисячний натовп, який справді є вражаючим видовищем, а декілька сотень або навіть десятків людей: тих самих канонічно-церковно налаштованих. Зі своїх комфортабельних автобусів пересіли б на армійські машини без будь-яких зручностей, на розпечену броню, а потім пішки попрямували б, приміром, до Авдіївки або до того селища, де ми були учора – Зайцевого, яке вкрите жахливими вирвами від вибухів, руїнами. Вийшли б у супроводі акредитованих і слухняних кореспондентів, з хрестами, з чудотворними іконами, іншими святинями, що звозять на Володимирську гірку, і почали би молитися за мир в Україні – безпосередньо на галявині, яка контролюється і прострілюється з навколишніх висоток, а тебе бачать мов на долоні. Можливо, ми побачили б там відомих духовних осіб, громадських діячів, які вперто не бажають називати усе, що відбувається на сході України, своїми іменами: російську агресію агресією, а не громадянською війною, не повторювати немов якусь мантру: «Давайте жити дружно», а розділяти повною мірою страждання українського народу, бути з ним там, де найважче, найнебезпечніше, на тому самому «нулю», де межа між життям і смертю є дуже хиткою: зараз ти живий, а за мить тебе вже й немає... Де ти відчуваєш реальність своєї віри, силу кожного слова молитов і бажання бути почутим Богом...
Чи можна припустити можливість такого молебню, коли хтось стоїть з хрестами й молиться, а хтось дивиться на них у перехрестя оптичних прицілів? Кому буде страшніше: тим, хто вийде з молитвою за мир, чи тим, хто хоче нової війни, нової крові, нових страждань?
Священики-волонтери Черкаської єпархії потрапили під снайперський обстріл сепаратистів в одній з найгарячіших точок під ГорлівкоюТой, хто їздив донецькою трасою через невелике містечко Покровськ, бачив церківку, яка височить на березі річки. Колись гребля через неї теж була «нулем», який розділяв українську армію від сепаратистів. З бань цієї церківки вівся прицільний снайперський вогонь: вони настільки вузькі, що сховатися в них може тільки дівчина-снайпер. Так і було. Розповідають, що від їхніх куль полягло чимало наших хлопців. Але церківка й досі стоїть неушкодженою, на ній не видно навіть слідів від куль. Українські воїни не наважилися стріляти у церкву...
Учора нам вдалося заїхати й на інші блокпости, де донедавна проходила передова лінія оборони, але там наших хлопців вже не було: вона пересунулася вперед. «Нуль» став сотнями метрів, кілометрами звільненої території. Зміниться на краще ситуація й у Зайцевому. Поки що там зберігається вкрай напружена обстановка. Щоправда помітна присутність представників ОБСЄ, Червоного хреста, а введення режиму ООС додало порядку на підконтрольній території. Тому є всі підстави сподіватися, що незабаром спільними зусиллями уся вона разом із промисловим центром Горлівкою звільниться від окупації, а на місце нинішнього «нуля» повернеться мирне життя.
Утім, «нуль» – це не лише передова лінія оборони. Це щось значно більше, глибше, що проходить через наші душі, через наші серця. Якщо там, усередині, нічого не змінюється, «нуль» залишиться нулем, як би старанно його не множили на красиві слова, цитати, промови й гасла. Це закон не лише арифметики: це закон життя, у тому числі життя духовного.

Олександр Слєпцовський, журналіст

Авторський фоторепортаж про подію – на «Фотолітопису Черкаської єпархії».

 

Коментарі 

 
#4 антидот 20.06.2018 20:30
Цитую chegevara:
Тут сепари мало не вбили двох священиків які приїхали волонтерами до українських воїнів і церква не зробила з цього приводу жодної заяви. Цікава позиція.

Мабуть не туди їхали. Якби поїхали б до сепарів УПЦ МП нагородила би їх за мужність або оголосила святими мучениками якби тих убили. А так про що їм писать?
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
#3 chegevara 20.06.2018 12:08
У Мелітополі вбили сторожа церкви і це подається як одна з головних подій офіційним сайтом УПЦ news.church.ua/.../...
Тут сепари мало не вбили двох священиків які приїхали волонтерами до українських воїнів і церква не зробила з цього приводу жодної заяви. Цікава позиція.
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
#2 Владимир 13.06.2018 13:35
Цитую о.Миколай:
"Руський мир"з(нафтою і газом)- виїв очі,розум і... ХРИСТА.

Хочется спросить митроп.Онуфрия: "Может быть, вам имеет смысл перенести свою резиденцию в москву, пока это не сделали украинцы?"
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
#1 о.Миколай 09.06.2018 14:12
"Руський мир"з(нафтою і газом)- виїв очі,розум і... ХРИСТА.
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1427
mod_vvisit_counterВчора2182
mod_vvisit_counterМісяць32837
mod_vvisit_counterЗа весь час2248431

Зараз онлайн: 42
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ