9 червня молитовно вшановується пам'ять святого Івана Руського. На честь цього святого угодника Божогоо свячено православний храм в селі Мельники Чигринського району.
З благословення Митрополита Черкаського і Канівського Софронія відбулося урочисте богослужіння, яке очолив архімандрит Лукіан, настоятель церкви Святого Воскресіння, що в селі Безпальче Драбівського району. Йому співслужили запрошені на свято священнослужителі Чигиринського благочиння.
Під час богослужіння духовенство та віряни, в духовній єдності молитовно вшановуючи небесного покровителя храму та села, просили Його заступництва перед Престолом Всевишнього та Божого Благословення і Господнього миру для нашої Батьківщини – України.
По завершенні відбувся традиційний хресний хіднавколо святого храму та уставне многоліття Владиці Софронію.

Світлана Жердецька, кор. сайту

Кажуть, що людина звикає до всього, навіть до свисту куль. Не буду стверджувати, до всього звикає чи не до всього, а от щодо свисту куль – це точно. Новачки, які потрапляють під обстріл уперше, втягують голови у шию при кожнім пострілі, але загартовані хлопці поводять себе як справжні воїни, знаючи ціну кожній кулі, кожному вибуху, кожному звуку війни. Роман, який супроводжував нас учора на передову лінію оборони ООС – Операції об'єднаних сил, що прийшла на зміну звичній АТО – саме такий загартований український воїн. Його підрозділ входить до складу окремої механізованої бригади, яка не без гордості називає себе Королівською і носить ім'я короля Данила, сьогодні знаходиться в одній з найгарячіших точок Донеччини – селищі Зайцевому, у безпосередньої близькості від окупованої Горлівки. Та й саме Зайцеве є суцільним «передком», тим самим «нулем», який визначає лінію безпосереднього протистояння. На відміну від інших гарячих точок, проти наших бійців, котрі закріпилися серед розтрощених будинків, сепаратисти полюють одразу з трьох небезпечних позицій: терикону однієї з тутешніх шахт, з будинку школи та сховавшись у густій зелені прилеглої лісосмуги. Коли звідти стало чутно перші постріли, Роман велів усім лягти на землю, а сам з автоматом в руках почав спокійно, без метушні виводити з-під вогню хто йшов поруч (на фото – мить тієї драматичної ситуації).
У всі часи, у всіх народів вважалося огидним, низьким, підступним піднімати руку на жінку та на слабкішого, беззахисного. Тим паче піднімати озброєну руку на людину неозброєну. Цього разу в оптичному прицілі того, хто з криши школи тиснув на спусковий гачок кулемету, були священики: обидва в підрясниках, обидва з хрестами на грудях, обидва навіть зовнішнім виглядом свідчачи про свій духовний сан. Прямували до бліндажів, щоби благословити мужніх українських синів, помолитися за них. Обидва активно опікуються волонтерською діяльністю і надають реальну допомогу бійцям: привозять продукти харчування, теплий одяг, засоби гігієни – усе, без чого не можна уявити нормальне побутове життя воїнів. Якщо для отця Михайла Негера, який служить настоятелем Успенської церкви у селі Мліїв Городищенського району, це вже 14-ий виїзд до зони бойових дій, то городищенський священик Богдан Жигало приїхав сюди вдруге. Чим батюшки могли відповісти на підступні постріли? Де могли сховатися від них?

Коли над головою свистять кулі, коли по тобі полюють не заради якогось жарту, не заради того, щоби налякати, а старанно, прицільно, з метою вбити, влучити у незахищені «броніком» та каскою місця, ситуацію, в якій опинилися черкаський священики-волонтери, може оцінити лише той, хто сам опинився в ній.

Говерла не просто найвища точка нашої країни. Вона - своєрідний дах Карпат. Чому саме так? А з якої ще вершини можна побачити фактично усі Карпатські гори, від стрімких Мармаросів, привабливих своєю дикунською красою Горган, що видніються на півночі, приборкані гуцулами східні відроги Покуття, оглянути хазяйським оком західні Близниці та Петрос, і ніби спину дикого міфічного звіра, поглядом погладити вигнутий хребет Чорногори на півдні.
В ясну погоду тут видно не лише Румунські Карпати, а й місто Івано-Франківськ, ба, навіть труби Бурштинської електростанції. Хоча відстань до неї аж ніяк не є малою – 90-120 кілометрів. Для тих, хто полюбляє відпочинок активний, навіть екстремальний, підйом на Говерлу – є мрією, яку варто здійснити обов'язково. Така мрія жила в думках архімандрита Лукіана, настоятеля церкви Воскресіння Христового, що у с. Безпальче Драбівського району. І ось нарешті прийшов час її здійснення. Відслуживши від Великодня до Вознесіння щоденну Літургію та відсвяткувавши свій 45-річний день народження, разом з своїми помічниками – паламарями, зуміли подолати цей нелегкий шлях, щоб піднятися на вершину Говерли, яка так манить своєю красою та могутністю. Помолившись біля каплиці Преображення Господнього, рушили підкорювати Говерлу і, пройшовши густий смерековий ліс, підійшли до підніжжя гори.
Пройшовши половину шляху та трохи перепочивши в тумані гір рушили далі. Дорога ставала щораз важчою та це не стримувало наших підкорювачів вершин. І ось нарешті на вершині, на найвищій точці України. З Говерли відкривається вид на найвищий в Українських Карпатах гірський масив Чорногора, гори Петрос, Мунчел, Какараза, ближні Данціж, Пожижевська, Брескул, Туркул і т.д., безліч гірських селищ, струмочків, озер, а також стежок, що губляться в лісистих схилах.
За своєю формою гора Говерла конусоподібна. На вершині встановлено флагшток з українським прапором, тут же можна побачити герб України - тризуб, а також хрест, який позначає найвищу точку Говерли. Він освячений всіма Українськими Церквами. Поряд з ним проводять відправи українські священники. Поряд з ним батюшка помолився за мир і спокій в Україні, за воїнів та український народ, за рідний Черкаський край та своїх прихожан. Тут же розташований обеліск, висота якого становить кілька метрів, він позначає найвищу точку межі між колишньою Чехословаччиною та Польщею. Крім прапора, герба, обеліска і хреста на вершині поставлена мармурова плита, в ній знаходиться двадцять п'ять капсул, вони містять частинку землі з кожного регіону України .
Трохи перепочивши та зробивши на згадку декілька світлин, наші підкорювачі вирушили додому.

Світлана Жердецька, кор. сайту

Сьогодні Високопреосвященніший Митрополит Черкаський і Канівський Софроній за традицією прибув з архіпастирським візитом до Свято-Троїцького Мотронинського монастиря, де звершив Божественну літургію і привітав усіх присутніх зі головним храмовим святом цієї обителі.

Владика вклонився місцевим чудотворним іконам і підніс молитви за мир в Україні.
- Ми повинні цінувати й виборювати церковну єдність попри всі спроби посіяти розбрат як у суспільстві, так і церковному середовищі, - наголосив Владика, звертаючись до пастви.
По завершенні літургії учасники богослужіння пройшли хресною ходою довкола головного монастирського храму.

Прес-служба Черкаської єпархії УПЦ