Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Cвященномученик Стефан (Панченко)

Життя священномученика Стефана Панченка (ДАЧО, Р 5625, опис 1, справа 7024) розпочалося в день пам’яті святого апостола і первомученика Стефана 1874 року. Народився він в селі Хмільна в родині благочестивих селян і отримав хорошу освіту, залишивши в пам’яті односельців світлу пам’ять: земляки священика через місцеве передання пригадують деякі дивнi для сприйняття навколишніми риси, що ними був змалку надiлений майбутнiй мученик, i не менш дивнi обставини його життя, через що за ним закрiпилася слава Христа ради юродивого.

Неординарнiсть особистості цієї людини, як розповiдають нащадки священика, полягала в надзвичайних здiбностях, якими від дитинства вона була надiлена вiд Бога, а саме: неабияким розумом і феноменальною пам’яттю. Його схильнiсть до точних наук змалку викликала захват. З математики він не мав собі рiвних ні у школі, яку закінчив з відмінними оцінками: будь-яку задачку, як згадують земляки, вiн вирiшував в голові, знав напам’ять багато віршів. Був старанний до навчання і ходив якнайчастіше до Божого храму. З його здібностями він знав також напам’ять всі служби і багато псалмів. Крім того, він вирізнявся неабиякими музичними і вокальними здібностями, мав ідеальний слух.

Батьки, зважаючи на такі здібності, відправили його на навчання до Канева. Але майбутній пастир-мученик шукав якогось незвичайного шляху. В юнацькi роки полюбив природу: знайшов місце садівника у господарстві пана Бiляшевського. Він припав до душі господарю своєю винахідливістю у селекціюванні нових сортів і вмілому утриманні садового господарства. Добросовісним ставленням до обов'язків і людей придбав добру славу і десять рокiв займався науковою працею. Виведений нимсорт смородини, наприклад, i досi культивується у Хмiльнiй i селах Канiвського району.

Щоправда, до Церкви прийшов він у цiлком зрiлому вiцi - у 1910 роцi. Виконував будь-яку роботу в послуху, прислуговував по храму, спiвав на клiросi, пономарив. Маючи музичний слух і добрий голос, невдовзі отримав благословення бути псаломником. Місце ж своєї першої служби він отримав не в рідному селі. Про це так занотовано у протоколi допиту:

«Я житель села Хмильна, с 1913 года вступил в сан священства и исполнял службу дьяка в селе Ботвиновка Уманского уезда 8 лет».

У цей час вiн був вже одружений на вiруючiй дiвчинi, молодшiй вiд нього на три роки, iменем Агафiя, з якою дiлив усi радостi й скорботи життя, пов’язаного зі служiнням у Церквi. Коли його 1918 року було вперше заарештовано, саме матушка їздила до Уманi й клопоталася про свого чоловiка, поки не добилася його повернення.

На Уманщині ж, як і повсюди, панувала атмосфера постійного нагляду і переслідувань. Заборонялось служити православним чином, автокефали володіли обстановкою в регіоні й чинили перешкоди на кожному кроці. Користуючись розкольницькою політикою влади, вони захоплювали храми і чинили насильство.

Мiсце проживання родина отця Стефана змушена була змiнити й повернутися до рідного села, де його знали як людину чесну й вірну Богу. Повернувшись додому, він застав безправ’я, злиднi i смуток. Село пiсля недавньої пожежi, в якiй згорiло багато хат, було в жахливому стані. Становище людей відзначалось повним занепадом. Виявилось, що згоріла і старенька хата батьків, а поставити нову на тому ж місці не було можливості – ані грошей, ані будівельних матеріалів. Над ним знущалися мiсцевi можновладці, перешкоджаючи у всьому. А сiм’я була велика.

Він одначе спромігся побудувати якесь житло, про що в 1937-му згадується в характеристицi сiльради: «За станом середняк–одноосiбник, має хату, клуню, їдцiв 6 душ... (насправдi перш у родинi священика було восьмеро дiтей, четверо вмерли у голоднi нужденнi роки голодомору, про що характеристика умовчує – прим. ред.). Завжди вороже ставиться до радянської влади... Ходить по селах, займається попiвською роботою, хрестить по хатах дiтей i веде шалену агiтацiю...».

Це був кінець 20-их років, час, коли тисячі священикiв було заарештовано i вислано до таборiв лише за те, що вони вiдмовляли владi у вимогах перейти до оновленства або зректися сану. Страждали разом з священиками i члени їхнiх родин. Так, бiдна матушка Агафiя отримала свою мiру страждань вiд мiсцевого комунiста Павла Прохоренка, який побив її, зламавши навiть два ребра.

Сповiдницький подвиг о. Стефана Панченка розпочався саме у 1930 роцi, «когда арестовали в Хуторе Хмельном священника Панченко Вениамина. Меня крестьяне стали просить поступить священником...» (З протоколу допиту 1.12.1937 року).

Диякон Стефан Панченко наблизився до межі, за якою на нього чекало головне у житті – вибір. Не було нічого дивного у тому, що після арешту священномонаха отця Веніаміна Панченка, його однофамільця, о. Стефан був змушений взяти з його руку пастирський посох, на слізні прохання сотень людей, які складали православну громаду Свято-Покровського храму.

Тоді, як пишуть нам в своєму листі до єпархії хмільчани, «отець Стефан поїхав до Києва, i там був рукопокладений у сан священика».

«И я принял приход в Хуторе Хмельном и исполнял обязанности священника до 1934 года», тобто до повернення з мiсць покарання попереднього священика о. Венiамiна Панченка. Коли ж батюшка, якого любив і поважав отець Стефан, повернувся живим, він, за його власним свідченням, «перешел священником в Байбузы Корсуньского района и был там около полугода, а когда церковь закрыли и меня выгнали, то возвратился домой. Не имея определенных занятий, начал совершать моления по квартирам, а также крестить детей, фамилий не помню. Собирал верующих по 15–20 душ по домам и совершал моления...».

Служив також у селах Яснозiр’я i Келеберда. Був дуже ревний пастир i прозорливий, вiн говорив вiруючим, що буде попереду, i вчив до кiнця життя триматися православної вiри. Це був сповідницький шлях непохитного, мужнього християнина, який обрав служіння Богу і людям метою свого життя і дістався цієї мети. Неодноразово його заарештовували, але Господь до часу тримав його на свiтi заради вiрного служiння.

Коли вже в третє його взяв канiвський енкаведист Бiлокiнь, то сказав, що тепер вiн вiд нього не втече. Це сталося в груднi 1937 року. Прокурор району видав таку Постанову про обрання мiри соцiального захисту: «Запобiжнi заходи, обранi Канiвським РВ НКВС щодо гр. Панченка Степана Карповича, – утримання пiд вартою у Черкаськiй тюрмi, – санкцiоную. Зарахувати тримати його за Канiвським НКВС. Прокурор району... Пiдпис».

При обшуку було вилучено Євангелiє, Псалтир, хрест «жовтого металу», хрест срібний, покров для Чашi тощо. Обшук i арешт сталися у один день 2 грудня.1937 року. Отець Стефан попрощався з матушкою й дiтьми, сказавши, щоб його вже не чекали, бо ніколи в цьому житті вже не побачаться. Він опинився в числі тих, хто був страчений в числі останніх жертв 30-их років.

Наприкінці 1937 року, коли був заарештований отець Стефан, Київським обласним Управлінням НКВС готувався показовий судовий процес, який мав публічно довести на весь світ «підступну» контрреволюційну суть вищої ієрархії Православної Церкви й викрити спробу в змові з оновленським духовенством, – нібито замаскованими «тихонівцями» – здійснити контрреволюційний переворот через повстання.

Ця широкомасштабна політична акція НКВС в столиці України була зірвана несподіваною мученицькою смертю Митрополита Київського і всієї Украіни Костянтина (Дьякова), яка сталася під час нічного допиту в кабінеті слідчого КОУ НКВС України (за що той був позбавлений свого посту і відчужений від керівних органів безпеки, певно, за зрив лаштованого «міроприємства» – прим. ред.), який готувався на роль керівника змови. У справі шести священнослужителів з Городищинського благочиння (ДАЧО Р5625, оп.1, справа 7324) йдеться саме про цю змову: нібито вони «были участниками контрреволюционной группы бесприходных священников, что была связана с митрополитом Дьяковым Константином, ныне осужденным…».

Цей вирок був винесений за тиждень по трагічній смерті святителя. Розкриття неiснуючої у природi «контрреволюцiйної шпигунської повстанської чорносотенної органiзацiї», керівництво якою інкримінувалося священномученику Константину та його найближчому оточенню, було з числа тих, які наприкінці репресивної кампанії, по мірі руху репресивного процесу, щедро плодила підступна уява «діячів» різних iнстанцiй і рівнів органів держбезпеки.

На початок 1938 року, за даними Державної комiсiї з реабiлiтацiї жертв полiтичних репресiй, з 136900 православних священослужителiв, заарештованих в ході виконання наказу Наркома внутрішніх справ Єжова від 30 липня 1937 року, було страчено 85300 вірян. Але 21500 арештантів ще залишались нестраченими: репресивна машина фізично не встигала «переробляти» весь цей вимагаючий вликих зусиль і часу людський «матеріал».

ОтецьСтефан, цілком вірогідно, був однією з підстав для цієї акції. Про це свідчить дата винесення вироку Трійкою про його розстріл – 9 березня 1938 року і дата виконання присуду –23 березня. Це при тому, що звинувачувальний висновок був пред’явлений ще 4 грудня 1937 року, але, з певних причин, був затриманий у подальшій процедурі. Це, як правило, ставалося у випадках, коли в’язня забирали до Київського НКВС, де йому належало зіграти певну роль. Отець Стефан на таку «роль» виявився нездатним.

23 березня 1938 року, на підставі вироку Трiйки КОУ НКВС, православний священик Стефан Панченко на 64-му році життя прийняв мученицьку кончину.

Довiдку про його реабiлiтацiю, яка позначена 27 квітня1989 року, було вручено дочцi мученика Теклi Степанiвнi Кавун, яка мешкала на той час також у батьківському селi Хмiльна.

 

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1307
mod_vvisit_counterВчора1477
mod_vvisit_counterМісяць46243
mod_vvisit_counterЗа весь час1273172

Зараз онлайн: 23
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ