Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Кого боїться нечиста сила, або Чи варто інколи православному звертатися до знахаря?
11.03.2012 19:24

Протоиерей Виталий Эйсмонт

Як захистити людей від впливу нечистої сили, якщо він лине з екранів телевізорів, рекламних біл-бордів та численних газет, що постійно з’являються в наших поштових скринях навіть тоді, коли ми їх не замовляємо?

Ідеться про потужну армію чаклунів, ворожбитів, гадалок, ворожок – цебто, про ту категорію, яка здавна намагається підмінити своїми маніпуляціями благодатні дії Церкви, «викатуючи яйцями», або нашіптуючи над банками із водою, в той час коли в храмах священнослужителі молитвами прикликають на воду Духа Святого.

Яку саме воду вибере покоління наших дітей, особливо, якщо батьки далекі від свідомого відвідування храму, а настирлива реклама легко долає незахищену духовними устоями юнацьку свідомість?

Затвердження українськими парламентаріями закону про заборону реклами багатьох окультних видів діяльності, яке відбулося напередодні Старого Нового року, було сприйнято православною громадськістю з великою радістю.

***

Не звертайтесь… до ворожбитів,
і не доводьте себе до опоганення ними
(Лев 19:31).

«Знахар, народний цілитель… Здається, хто ж іще може допомогти встерегтися від хвороби та нещастя? Адже ось на рекламному фото цілителя стоять ікони, хрест, горять свічки. Отже, людина ця від Бога, бо ж любить все церковне, і навіть надпис віщає про це: «Хто з Богом в душі і мукою в серці, йди до мене». Або «виліковую Божими молитвами». Або навіть «її боїться нечиста сила»…

Усі спроби знайти порятунок у Церкві завершувалися «невдало»: відправляли на молебні, приписували молитовні правила і пости, направляли до Сповіді й Причастя, однак проблеми цим одразу не вирішувалися. Мало того, що священики самі зробити нічого були не в силі, та ще й до знахарів і ворожок іти не благословляли, кваліфікуючи їхні дії як шарлатанство. А може тому й не хочуть пускати до них, що заздрять їхньому вмінню? Не витримують конкуренції? А відгуків хороших про зцілення від різних недуг від ворожок є дуже багато, що ніяк не скажеш про священнослужителів…»

От приблизно такий «розклад» у погляді обивателя на дії церковних таїнств і ворожіння. Що тут можна сказати? У певній мірі це дійсно так: Церква не дає швидкодійних рецептів духовного лікування, не рекламує себе, не блищить ефектами див, чим явно програє у тій самій «конкуренції». Чому ж?

…Здебільшого цілителі (так їх умовно будемо називати) не кажуть нічого поганого проти Церкви

За загальноприйнятною думкою цілительство (теж умовно) розглядається як певне доповнення до церковної священнодії. Подібні бачення висуваються й окремими знахарями, зокрема у свій час досить відомим Олександром Аксьоновим, автором книги «Я – не колдун, я – знахарь» (вийшла у 1996 році). Книга ця наповнена мішаниною відомих православних молитов із заклинаннями, а також сентенціями на кшталт «після освячення священиком квартири до неї повинен зайти знахар».

Автор цих рядків у вагоні електрички одного разу стикнувся з людиною, яка йому на повному серйозі говорила: «Ми з вами робимо одну справу. Ми черпаємо для людей енергію космосу, живильну Божу силу для їх порятунку. Ви, священики, і ми, екстрасенси, творимо велику космічну місію по спасінню людства». Розмова залишилася безрезультатною: автор, якого аж ніяк не влещувала роль «космічного месії», так і не зміг переконати свого співрозмовника у його химерних поглядах.

І все ж, чи може звичайний ворожбит зцілювати свого клієнта іменем Божим?

Чи можуть зцілення знахарів відбуватися силою Господа нашого Іісуса Христа? Якщо ми уважно переглянемо сторінки Євангелія, то побачимо, що Іісус зцілював хворих лише за однієї умови: віри в Нього. Ця віра часто була явною, як-от: ті, які мали рани, кидались до Нього, щоб торкнутись Його (Мк. 3:10). Інколи Іісус навіть акцентував на вірі тих, хто благав про зцілення, приміром, «по вірі вашій хай буде вам» (Мф. 9:30). Інколи Він зцілював хворих по вірі інших, як у випадку з розслабленим, якого несли четверо

(Мф. 9:2-7). А інколи Іісус навіть дивувався вірі деяких язичників, звеличивши їхню віру над усім домом Ізраїльським: сотника, який благав Господа про свого слугу (Мф. 8:5-13) та хананеянки (Мф. 15:22-28).

Початковою точкою віри є покаянне переосмислення свого життя: зі слова покайтеся почали свої проповіді Господь Іісус Христос і його Предтеча. Іісус прийшов покликати … грішників на покаяння (Мф. 9:13). Якщо ж не покаєтесь, усі… загинете (Лк. 13:3,5).

Нехай читач вибачить автора за нагромадження євангельських посилань: вони нам далі допоможуть розібратися у діях ворожбитів, які запевняють, що зцілюють саме Божим ім’ям.

Шанувальникам «народного цілительства» треба чесно визнати: про віру у Христа у знахарів взагалі не йдеться

Знахареві за великим рахунком взагалі байдуже, чи молиться його клієнт (так далі будемо умовно називати відвідувача ворожбита) у храмі, чи він взагалі нехрещений. Та й сам знахар здебільшого є людиною нецерковною.

Умова зцілення у нього інша – віра в себе (знахаря). «Йдіть до мене», як про це мовилося на початку статті.

І вже тут ми бачимо значущу різницю між церковним таїнством та окультним зціленням: священик ніколи не промовить «я охрещаю», «вінчаю» чи «причащаю» - лише «хрещається», «вінчається», «причащається» тощо.

Ким? Звичайно, Христом. Через священика діє Господь. І зцілює також Господь – не ікона, не мощі, не будь-що інше; через прилучення до святині діє Христос по вірі того, хто просить. Невипадково під час молитви про зцілення священик разом з усіма повернений в один бік: усі в рівній мірі предстоять перед Богом. Під час сеансу зцілення відбувається навпаки: клієнт завжди повернутий, як правило, лицем до знахаря.

Слово ж покаяння у народному цілительстві, м’яко кажучи, зайве

Це лише в церкві можна почути «примирися», «прости кривдника», «визнай причину бід в собі самому», що, звичайно, не всім до вподоби. Інша річ, коли ворожка скаже «у всьому винний…» і далі промовить сокровенне слово, яке підлестить клієнтові слух. Підозра перейде у ненависть, гріх поглибиться – замість духовного одужання додасться ще одержимість злобою.

Ясна річ, викинути з себе зло, переінакшити себе — вкрай непросто. Легше в усьому звинуватити свого кривдника (інколи уявного) – так простіше, так хочеться; це співзвучно нашому самолюбству, чим і користуються різного роду знахарі. Знахар промовить «тобі пороблено», уникнувши більш суттєвого «це наслідки твого гріха».

Бо якби у клієнта з духовним здоров’ям було б більш-менш нормально, якби його душа прагнула чистоти, біди б не сталося, навіть попри зазіхання недруга: не можна напаскудити чужому у дворі, якщо двір добре загороджено. А гріхи для православного — не просто порушення заповіді, а реальна язва, душевна рана, яку треба загоювати. Язва ця з’їдає захисну оболонку, нищить огорожу душі, завдяки чому створюються добротні умови для підступів ворожих сил.

Усе життя наше – невидима боротьба «проти піднебесних духів злоби» (Єф.: 6:12). Не треба тому, хто вийшов на бій без щита, кивати на ворожі стріли. Про це окультні цілителі, ясна річ, ніколи не скажуть.

Існує у діях священнослужителя і цілителя ще декілька відмінних моментів суто зовнішнього плану, що відкриває природу цих дій

Це передусім реклама – екстрасенс створює собі піар-афішування: відомий на Україні і далеко за її межами цілитель лікує від … (далі йде перелік найсерйозніших хвороб), знімає наврочення, знімає вінець безшлюбності, повертає коханого і т.д. (перелік послуг, як правило, стандартний), після чого йдуть подячні листи від нібито зцілених (звісно, без зворотної адреси), в яких говориться про ті чудеса, які створив цілитель, і якого скромно іменують Божим угодником, святим або іншими епітетами.

Що ж, згадаймо про монастирських старців, які цілковито себе присвятили служінню Божому і молитві, які в дійсності зцілюють Божою силою від хвороб, виганяють бісів. Хто про них чув з реклам чи дізнався бодай з якоїсь афіші? Та таке й уявити неможливо. Ще більше неможливо уявити, щоб старець-цілитель рекламував себе сам. Те, що вважається нормальним у знахаря, є ненормальністю в очах звичайного праведника.

Але реклама не лише хвалить. Вона називає плату за сеанс незалежно від результату зцілення. У чародія є такса. Хто коли чув про плату за зцілення в церкві? Адже Господь своїм послідовникам заповів: хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; як дар отримали, як дар давайте (Мф. 10:8).

Єдиною умовою для отримання справжнього зцілення, як відомо з Євангелія, є не гроші, а віра у Христа. Де не було такої віри – Христос, як уже мовилося, не творив чудес зцілення.

…Коли ворожбитам довіряють далекі від церкви люди («номінальні» православні), це ще можна зрозуміти

Але коли християнин регулярно сповідається, причащається та ще й у ворожки «підліковується», знаючи при цьому позицію Церкви і слова Божого – чим це пояснити? Чому на ідольському п’єдесталі, що затуляє собою образ Христа, воссідає особа ворожбита у свідомості такого християнина? І що взагалі відбувається у цій свідомості?..

Найголовнішою причиною цього автор вбачиться наступне. Якщо ми відкриємо книгу на кшталт Молитвослова на всякую потребу, то виявимо там дуже багато цікавих молитов. Ось сторінка змісту.

«Молитвы от разных недугов и болезней… Головные болезни… Сердце… Зубная боль… Болезни ушей… глаз… Болезни ног… рук… Кровь… Нарывы… Женские немощи… Бессонница… Водянка… Рак…». Дивує те, що ці молитовні звернення направлені суто до святих, що мають «особливу благодать» (звідки взято цей термін?) у лікуванні від певних хвороб, і жодного разу не до Господа нашого Іісуса Христа, від Якого, власне, святі й отримали дар зцілення. Подібного роду молитовники стали спробою повної відповіді на запитання: «До яких святих слід звертатися під час тих чи інших хвороб і як» (цікаво, невже церковний обиватель і справді думає про те, що «покровитель» головного болю не зреагує на благання про хворобу ніг?).

Здається, що ж тут поганого? Християни завжди шанували святих угодників Божих, звертаючись до них з молитвами… Але у тім-то й річ, що лише шанували, а не обожнювали.

Язичники всіх часів завжди намагалися не турбувати верховного Бога, віддаючи перевагу малим божкам, що «поближче»

Як це не дивно, та наша психологія від язичницької мало як змінилася. Свідомість певної категорії християн (точніше, переважна більшість наших парафіян) уявляють таку собі небесну медичну клініку з різноманітними відділеннями. Кожне відділення має більш вузькі галузі, за які відповідають цілком конкретні… святі. Там є і святий стоматолог, і святий окуліст, святий отоларинголог та всі решта фахівців «небесної медицини».

От щось раптом захворіло. До кого звертатися? Беремо вище згаданий молитовник, відкриваємо зміст, вибираємо, читаємо тропар, кондак та акафістну молитву запропонованому в книзі святому. Оскільки у цих молитвах, як правило, про хворобу навіть не йдеться (!), то людина сприймає прочитані слова вже не як молитву, а магічне замовляння.

Ось, наприклад, слова молитви великомученику Никиті, які рекомендовані для читання при навроченні дітей: «испроси нам у Господа… земли плодоносие, воздуха благорастворение, житейских потреб довольство, мирное и благочестное на земли житие…». Смисл такого прочитання зрозумілий: до святого звертаються з благанням про «землі плодоносіє» і «благочесне житіє», а він повинен за це звільнити дітей від злих приворотів! А для більшого молитовного підсилення додаються ще прохання за ченців незрозуміло якої обителі: «не забуди святую обитель твою и вся живущия в ней и подвизающияся инокини же и мирския, но поспеши им во смирении и терпени носити иго Христово, и от всяких бед и искушений милостивне избави» (звідти ж).

Людина по суті не молиться за хворого: вона лише декілька днів поспіль читає про те, що з її реальним станом речей не має нічого спільного – і після серії безрезультатних перечитувань створюються сприятливі умови для диявольського помислу: «Навіщо даремне звертатися у далекий світ небожителів, коли можна піти до ворожки, яка, як відомо, лікує небезрезультатно?». А якщо повідомлять нещасному про те, що та знахарка у своїх примовах теж згадує святих, то логіка його може легко перетворитися у форми, з яких і почалася ця стаття.

А все починалося із чудернацьких молитвословів, які виховали смак до магічного сприйняття духовних реалій. Така ціна «ведмежих послуг» окремих церковних видань.

…Знахарка – це та, що «щось знає». Відьма – це та, що «щось відає». Отже, це фактично одне й те ж

Можна вжити для цього більш сучасне: «екстрасенс» чи «парапсихолог» - суть від того не зміниться. Однак скільки б Церква не наводила аргументів бісівської природи їхнього зцілення, знайдуться завжди ті, які їм довірятимуть. Аргумент приводитиметься залізний: після сеансу зцілення помітні позитивні зрушення – хворі почуваються краще (а що ще хворим потрібно?).

Що ж відбувається під час сеансу зцілення?

Механізм так званих нетрадиційних методів лікування насправді досить простий

Образно кажучи, «добрий дядько» обіцяє дитині вдосталь нагодувати її цукерками, від якої «жадібні» батьки заховали солодощі. Наївне дитинча сам несе крадію ключ від сімейної квартири. Всі цінності скидаються у кулик, а хлопчика тішать омріяним числом цукерок. От і весь секрет «зцілення».

«Ключем» у цій аналогії є віра. Викравши її від своїх Небесних Батьків, від Отця Небесного, нещасний вручає її своєму «цілителю», відкриваючи тим самим доступ через своє серце до солодких ласих покладів у душі. Левину частину життєвої енергії, що опоганилася невірністю, забирає собі безтілесний рекетир, трохи перепадає самому ворожбитові для натхнення на подальші подвиги. І геть нікчемна крупиця кидається, як приманка, хворому для тимчасового покриття енергетичного дефіциту на відрізку тілесної патології. Уявність подібних лікувань, після яких хвороби підсилюються або постають ще більш страшними, з часом стає очевидною. Неможливо вирішити проблему голоду, з’їдаючи власне м’ясо. Виснаження духовних запасів, витягнутих через ці сеанси, робить людину духовно аморфною і безхребетною.

Усі ми для свого духовно-тілесного здоров’я потребуємо віри у Христа і невір’я в позитивні дії магії цілителів, особливо в їхні масові сеанси. Ні Христос, ні Його святі обранці ніколи не зцілювали всіх поспіль програмним чином. Щоб не повторити гріх, що викликав хворобу, щоб не сталося гіршого, необхідна істинна віра і покаяння. Тому «не гріши, щоб з тобою не трапилось чогось гіршого» (Ін. 5:14).

 

Джерело: http://orthodoxy.org.ua

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1519
mod_vvisit_counterВчора2345
mod_vvisit_counterМісяць43093
mod_vvisit_counterЗа весь час1642798

Зараз онлайн: 36
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ