Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Священномученик Борис Дроздовський

Про що думає і про що піклується людина, дійшовши до краю життя й зазираючи у Вічність? Що можна написати на найціннішому клаптику папіросного паперу чи на відірваному від сірого тюремного простирадла шматочку запраного полотна? Але ось, наперекір 80-річному плинові часу, незважаючи на тисячі перешкод, випробувань, шляхів, голод, холод, скорботи й страждання, всупереч переслідуванням, страшній війні, окупації, небезпеці життю і волі тих, хто зберігав ці невеличкі клаптики, до краю заповнені дрібним, але чітким каліграфічним почерком, вони дісталися свого адресату – нас з вами, нащадків тих, хто віддав життя за нашу віру, за Святу Божу Церкву.

Текст першої записки з в’язниці НКВС у місті Кіровськ, що на Кольському півострові, промовляє з перетертого на згинах тоненького до прозорості папірця:

«Дорогие! Папа здоров. Обвиняюсь по ст. 58, пункты 10, 11 и п.6 через 17. Все обвинения сплошная ложь и клевета. Следствие заканчивается, и, вероятно, скоро отправят в Мурманск и Ленинград. Все обвинения я отверг и подписал отрицательный протокол, но это не меняет положения. Говорят, что будет суд, нас в компании трое. Очень прошу тебя, Галя (матушка Ганна, дружина о. Бориса Дроздовського – прим. ред.), хранить спокойствие, быть выдержанной и все заботы о детях иметь на первом месте... Хорошего исхода от суда быть не может. Все вопросы семейные решайте без меня, – это я говорю по поводу вашего отъезда из Кировска совсем. Что передать мне, сообрази сама, но не посылай ничего лишнего.

Сеня и Ваня, милые! (доньці о. Бориса Ксенії у 1937 році було 11 років, а синові Івану – 9 років. – прим. ред.) Слушайте маму. Знайте, что папа не виновен ни в чем».

А от текст записки на стрічці тканини, відірваній від простирадла (те, що пощастило розібрати):

«Сеня, научись играть на скрипке. Когда ты играешь, у меня в тюрьме бывает хорошее настроение. Пишу с перерывами в течение 10 дней. Очень тоскливо. Страшно волнуюсь за вас, вижу плохие сны.

Сохраните книги... Думаю, что отправят до 1/V (до 1 травня 1938 року – прим. ред.). А если нет, то полагаю, что начнется новое следствие. Не забывайте папу, я очень за вами скучаю. Слушайте маму... Целую вас крепко. Храни вас Бог! Поздравляю с праздником. Христос Воскрес!»

 

Навряд чи Сеня навчилася добре грати на скрипці. Як з’ясувалося, у вересні 38–го року Трійкою Мурманського Управління НКВС священномученик Борис Дроздовський був засуджений до розстрілу.

Родина, хоч і не отримала правдивого повідомлення про вирок, виконала останню волю глави сім’ї – виїхала на Батьківщину. На початку зими кинуті напризволяще мати і діти опинилися в батьківській хаті матушки Ганни, в селі Антипівці. 39–й, 40–й, 41–й і подальші роки навряд чи потребують коментарів. Сім’я залишилась без годувальника, без необхідних речей, полишених на Півночі за неможливістю їх вивезти. Це був справді великий подвиг – зберегти й виховати дітей, але маленька, худенька, слабка жінка виконала заповіт свого чоловіка. Вона відкинула всі інші життєві турботи й мала на першому місці дітей.

Вона виростила їх, але не обох вберегла. І не її провина, що син Іван у 20–річному віці пішов з життя. Він, як і його тезоіменитий дід Іван (певно, позначилася спадковість) помер у молодому віці від туберкульозу легенів. Звичайно, голод і холод, тяжке життя протягом кількох років у суворих умовах Заполяр’я також наклали свої відбитки на здоров’я цієї родини. Іван помер у голодному повоєнному 1947 році, залишивши в серці матері невтішну скорботу.

Ці матеріали й відомості нами отримано з рук тієї самої Сені – Ксенії Борисівни Вишневської, яка мешкає в Києві.

У фондах Черкаського облархіву зберігається слідча справа № 2294 (фонд Р 5625, опис1) на священика з Чорнобая Бориса Івановича Дроздовського, засудженого в 1929 році до 3–х років виправно-трудових таборів на Далекій Півночі. Ось відомості з анкети заарештованого.

Народився він 1903 року в селi Антипiвка Золотоніського повіту Полтавської губернії в сiм’ї потомственого священика. Батько його, протоiєрей Iоанн Дроздовський, настоятель місцевої церкви св. великомучениці Параскеви, був високоосвіченою високодуховною людиною. Його поважали як у церковних, так і світських колах, обирали членом Державної Думи Російської імперії. Помер від сухот 1913 року, коли синовi ледь виповнилося 10 рокiв.

Від пелюшок він готував сина до священицького служіння, і його смерть лише переконала десятирічного отрока у правильності вибору і в прагненні продовжити батьківський шлях. Трагічні події 1917 року не завадили втіленню цього наміру: майбутній священик скінчив 6 класів гімназії, і, підготувавшись з усіх дисциплін семінарії, склав екстерном іспити за семінарський курс, отримавши право стати священиком. Був висвячений у сан. Молодий батюшка отримав призначення настоятелем храму святителя Іоанна Милостивого в Чорнобай. Він був одружений на дочці заможного жителя села Антипівка Петра Васильовича Петруші – Ганні (у побуті її називали Галею). Тут, у Чорнобаї, у молодих Дроздовських народилося двоє дiтей – донька Ксенiя i син Iван.

До слідчої справи додано вилучений під час обшуку дуже цікавий документ, можна сказати, раритет серед бідних на достовірні свідчення матеріалів: звітний рапорт настоятеля храму о. Бориса Дроздовського. Він складається з 4-х параграфів: «Церква», «Духовенство», «Паства», «Різне». Підготований для Управління єпархії й написаний рукою молодого священика за чинною формою чітким каліграфічним почерком на кількох сторінках звичайного шкільного зошита, він дає нам надзвичайно цікаві свідчення, яких нині з жодного іншого джерела не можливо отримати.

«Отчетный рапорт церкви св. Иоанна Милостивого села Чернобай Шевченковского округа» – так озаглавлений цей документ. Можна уявити, якою радістю було сповнене його серце, коли він отримав жаданий церковний приход, якою любов’ю і втіхою світилася його душа, коли він писав перший у своєму житті звіт. Він писав про вбрання храму і його святині, про устрій громади на той історичний момент.

«Церковь Иоанна Милостивого в с. Чернобай каменная, в общей связи с колокольней, трехпрестольная, построенная в 1808 году, вместимостью от 700 до 800 душ молящихся. Ризница, по теперешнему времени, вполне удовлетворительна. Иконы и живопись в главном куполе храма недавнего письма, производят весьма приятное впечатление на молящихся. Богослужебные сосуды и прочая утварь старинные, в полном порядке и исправности.

Церковный староста Андрей Кузьмович Валовой весьма полезен для церкви, особенно заботится как о внешнем благоустроении храма, так и об увеличении церковных средств. Делами общины руководит общее собрание всех членов общины, а текущими делами заведует собрание уполномоченных из 8 душ и ревизионная комиссия, 3 души. Запись актов крещений, браков и погребений ведется с 1927 года».

Зазвичай у той час справами громади керував будь–хто, але не сам настоятель. Над ним влада встановила жорсткий контроль. Власне настоятель не був настоятелем і господарем у громаді, він був її найманцем, людиною на заробітках, без права впливу на справи громади, навіть без дозволу проповідувати Слово Боже. З ним укладали договір на певний термін. Це не було примхою церковної громади чи якихось окремих осіб: таким засобом держава намагалась обмежити вплив духовенства і Церкви взагалі на громадське життя православного народу.

Звичайно, цих богоборних, антицерковних настанов у діяльності громад мало дотримувались. Громада, як правило, цінувала свого священика, замінити кимсь іншим його було важко, бо людей цієї духовної професії залишалось обмаль, і на це було потрібно багато зусиль і узгоджень з вищими церковними і владними структурами. Отець Борис, відчувається, зовсім не картається своїм становищем. Він захоплено служить головній меті свого життя

У наступному параграфі, позначеному як «Духовенство», священик згадує про клір, до якого відносить себе як настоятеля і псаломника Матфія Павловича Голиша.

«Ни в каких существующих раскольнических ориентациях не участвовали и не состоят, жизни трезвой. Отношения мирные. Богослужение совершается на церковно–славянском языке неопустительно во все воскресные и праздничные дни истово, по уставу. За богослужением паства назидается наставлениями катехизического, миссионерско–апологетического и религиозно–нравственного содержания».

Цей запис зроблений 1 квітня 1929 року, за два місяці до арешту. Чи потрапив рапорт за призначенням, нам не відомо, але його чернетки було вилучено 8 травня цього ж року, коли на священика було заведено слідчо-кримінальну справу згідно з наведеним нижче документом:

«Уполномоченным СОО11 Бусиным принято к производству дело О преступной деятельности гр. Дроздовского Бориса Ивановича, выразившейся в том, что он, будучи связан с чернобаевским кулачеством, занимается антисоветской обработкой верующего крестьянства. В феврале 1929 года предсказывал… скорую гибель советской власти… Признаки преступления, предусмотренного ст. 7–67…».

Так і сталося, що лише перші два роки тривало довгоочікуване служіння отця Бориса в священицькому сані. З наближенням Великодніх свят 1929 року гоніння на Церкву посилились. Єзуїтство богоненависників прагнуло виходу.

Пасхальна радість, яка панувала в домі молодого батюшки, була затьмарена викликом до Чорнобаївського відділу ГПУ12. 8 травня тут було складено перший протокол допиту. Для молодого священика це мало стати справжньою трагедією, на що й робився розрахунок. Слідчий, уповноважений Шевченківського окрОГПУ (Черкаси) на прізвище Чак, отримав свідчення від кількох селян з Чорнобая і так записав покази свідків цієї інспірованої справи:

«29 февраля 1929 года, – нібито говорить свідок, – едучи из Золотоноши до с. Чорнобай на одной подводе со священником Дроздовским Борисом, в разговорах он начал меня переубеждать, чтобы я бросил организацию КНС (комітет незаможних селян – прим. ред.), говоря: «Ты еще человек молодой, тобі треба ще жить на світі. Бідних селян мучать налогами, у комуну їх насильно заганяють, де ви всі будете рабами, а робітники живуть в сто разів краще від селян, бо вони, мовляв, організовані краще від селян». Всю дорогу меня уговаривал, чтоб я стал верующим, говорил: «Они думают церковь отобрать. Нет, это им не удастся». Он проживал в Черкассах у кулака Черненко Якова, у которого я часто бываю, где неоднократно слыхал от вышеуказанного священника разговоры…».

Ця маячня чи то свідка, чи, власне, самого слідчого, не відзначена оригінальністю: такими «свідченнями» заповнені всі справи на репресованих у ті часи людей, в тому числі священиків чи монахів, чи будь-кого з тих, хто потрапив під маховик репресивної машини, злодійськи створеної для знищення інакомислячих. В справі отця Бориса таких свідчень чимало.

«Дроздовский, священник с. Чернобай, прибыл в 1927 году, ведет антисоветскую работу, направленную против советской власти. В мае устраивал молебны возле колодца на урочище Грищаивка в связи с отсутствием дождей».

Говорив нібито таке:

«Дорогі брати и сестри! Не вірте їм, що вони кажуть, що Бога немає. Не слухайте їх, моліться Богу…».

«Если бы мы были так настроены, как верующие христиане, то, будьте уверены, они бы с нами ничего не сделали…».

«Вы теперь убедились, до чего они дошли. Забрали Варваринскую церковь без разрешения государства, то есть без утверждения ВУЦИКа. Необходимо нам теперь быть готовыми ночевать возле церкви (Іоанна Милостивого – прим. ред.), чтобы они чего не наделали…».

«Собирал вокруг своего двора кулацкий элемент, который пребывает в руках контрреволюции, и настраивал их относиться вежливо с совработниками, а во время голосования обрать того, кого хочете, тобто своих людей…».

«Во время хлебозаготовки настраивал людей не здавать хліб и сам не здавав, вороже был настроен к этому мероприятию…».

«В 1928 году Дроздовским были распущены листовки, в которых призывалось верующих до церквы и про конец мира...».

«Говорил: «Опомнитесь, христиане, ибо потом будет поздно!..».

Втім, молода поросль безбожників і пристосуванців, заздрісників, користолюбців, хамів, які втратили людські риси, знаходила втіху в чужому болю й стражданні. Такими виховувала нові покоління влада, такі залюбки ставали її вірними приспішниками і прислужниками, виконуючи всі її замовлення і забаганки. На таку думку наводить надзвичайний навіть для тих часів вчинок групи молодих селян, від імені яких, явно на замовлення ГПУ, написаний наклеп. Кожне його безграмотне слово просякнуте отрутою ненависті. Треба відзначити, що таким тваринним злобуванням сповнені наклепи на всіх священиків з боку їхніх односельців, знайомих, просто сусідів, які відступили від Бога.

Яскравий взірець такої тваринної злоби – «заява товаришів–комсомольців, (так вони самі себе величають – прим. ред.) до Радянської влади та ГПУ». Наводимо за текстом, близьким до оригіналу:

«На селі Антипівка є громадянин Петруша Петро Васильович (батько матушки Ганни – прим. ред.). Його було діло таке. Він був усіцело підданий Білої банди, його діло було у міліції в 1924 році і 5 допросів. Але його діла до сих пір не чути, то ми не знаємо…

Чого (про що – прим. ред.) так прохаю ГПУ? Узнати це діло і розслідувати. Потім він ходить з наганом буржуазного класу, вони враги нашому Союзу. Він каже: я вас і вашої влади не боюся і не хочу служити… Прохаємо гуртом осередку КНС до ГПУ негайно оцих гражданів забрати… Просимо забрати негодяїв таких, як Петруша. Вони їздять до Глем’язова, там єсть у його родичі Васельці, – вони, кажеться, забраті владою. От і добре та гарно, що їх забрали. Добре робить влада. Потому що вони противники нашої радянської влади. Коли цього не буде, що їх заберуть, то наш осередок КСН розпадеться. Надо забрати і держати до тих пір, поки всіх комсомольців допрос не кінчать. Тоді просимо рішити цих кулаків… Нема міста таким… У його при селі Антипівка два будинки.

Зять його служить попом при селі Чорнобаях, так от і знайте, що воно таке за люди… Забрать негайно і посадить … Петрушу Петра, і Савку Петрушу, і Тарановського, і Дроздовського...».

На підставі таких от «свідчень» і чинилося правосуддя. Акція проти 26-річного священика готувалася заздалегідь, під час Великого посту, який передує Великодню.

Далі в слідчий справі на отця Бориса Дроздовського міститься наступний наклеп:

«Громадянин села Чорнобай гр. Дроздовський Борис Іванович має зв’язки з кулаками, які ведуть агітацію проти радянської влади, і являється організатором кулацького слою проти колективізації. А також під його руководством проводились наради в справі обговорення міроприємств боротьби з проводимими компаніями радянської влади, виступає з проповідію в церкві проти колективізації. А що торкається ранішньої поведінки, то для н/с Ради невідомо, поскільки таковий не нашої сільради… Зараз позбавлений виборчих прав. Видано для Шевенківського окрвідділу Д.П.У. (ГПУ – прим. ред.)». Зроблений в помешканні заарештованого трус у протоколі позначений як такий, що «при ньому нічого не виявлено».

Незабаром після святкування Пасхи проти священика розпочалась кампанія переслідувань і залякування. Насамперед він бу викликаний на 8 травня 1929 року до райвідділу ГПУ, де слідчим на прізвище Бусін був складений протокол допиту «гр. Бориса Ивановича Дроздовского, 1903 года рождения, сына священника…». Цей виклик ще не мав юридичних наслідків. Постанова «Об избрании меры пресечения до предъявления обвинения» підписана місяцем по тому – 6 червня. Ось вона вже недвозначно свідчить: «Мерой пресечения способов уклонения от следствия и суда в отношении гр. Дроздовского Бориса Ивановича избрать содержание под стражей в Шевченковском ДОПРе…». Звинувачення – антирадянська агітація. Священика було взято під варту. Саме ж слідство велося в Чорнобаї. Але вже в той самий день його допитував слідчий з Черкас.

Слід зазначити, що Черкаси як адміністративний центр Шевченківського округу включали в себе навколишні селища і містечка, в тому числі Чорнобай. Це було ще пов’язано з певним матеріально-технічним станом місцевого окрГПУ, базою для якого була дивізія, що успадкувала від попереднього уряду дві добре оснащені військові частини: Луб’янського і Ровенського полків, які дислокувалися на вулицях Смілянській і нинішній Ільїна.

Відправлений до Черкаської в’язниці, отець Борис на допиті в той самий день зробив таку заяву:

«Виновным в предъявленном мне обвинении себя не признаю. Прежде всего в селе Чернобай я проживаю короткое время и не имею достаточного количества хороших знакомых, среди которых мог бы заниматься такого рода агитацией. Кроме того, всякого рода агитацию против правительства считаю противной моей совести….».

Хід слідства уповільнювалося відсутністю доказів контрреволюційної діяльності священика. Про це дізнаємося з натупного за хроногією документу:

«Уполномоченный СОО Шевченковского окротдела ГПУ Осадчук рассмотрев следственное дело за № 209 по обвинению гр. Дроздовского Бориса Ивановича по ст. 7–67 УК УССР, нашел: В процессе следствия по данному делу не обнаружено достаточных данных для привлечения гр Дроздовского Б.И. к суду, и сотрудничество также не представляется возможным», - зазначено в документі від 10 червня 1929 року.

Зауважимо, що «сотрудничество не представляется возможным» – ці слова є свідченням про те, що під час слідства робилася спроба завербувати жертву і зробити з неї якщо не агента органів, то відступника від православної Церкви. До честі отця Бориса, висновок категорично свічить на його користь. Проте того ж дня – 10 червня 1929 року – був оформлений ще один документ, в якому зазначалося:

«Уполномоченный следственно-оперативного отдела Шевченковского окротдела ГПУ, рассмотрев следственное дело за № 209 по обвинению гр. Дроздовского Бориса Ивановича, НАШЕЛ:

Принимая во внимание все вышеизложенное, также то обстоятельство, что добытых следствием материалов недостаточно для представления суду, но в то же время он является заведомо контрреволюционным лицом, систематически занимающимся антисоветской деятельностью, в силу чего должен быть признан социально опасным, ПОСТАНОВИЛ:

Руководствуясь приказами ОГПУ 1924 года и инструкцией ГПУ УССР, объявленной в приказе за № 19–23. Возбудить ходатайство перед Особым Совещанием при Коллегии ГПУ УССР о применении к гр. Дроздовскому Борису Ивановичу, родившемуся в 1903 году в с. Антиповка Золотоношского района Шевченковского округа, сына попа, украинца, подданного УССР, окончившего 6 классов гимназии, военнообязанного, проживающего в с. Чернобай в качестве священника, под судом и следствием не состоявшему, административной высылки в концлагерь на срок по усмотрению Особого Совещания».

Тим часом отець Борис уже більше місяця перебував у тюрмі. Його засудили на три роки й відправили на Північ, як стало пізніше відомо, на Соловки. Рівно три роки отець Борис перебував там. Відбувши покарання у травнi 1932 року, він не отримав дозволу повернутися додому на батькiвщину, а був залишений у Заполяр’ї і направлений на поселення до Кiровська (Кольський пiвострів). Протягом майже шести рокiв мешкав він у робочому селищі Юскоріок, куди було витребувано його родину, заложницю влади. .

Це місце, де була змушена жити сiм’я о.Бориса, з 1931 року було радянською «новобудовою» гірничої промисловості. Тут розпочинався видобуток апатито-нефелінових руд. Лише той, хто жив безвиїздно в умовах Крайньої Півночі, де півроку – день, півроку ніч, може уявити це життя. Спасала віра і можливість бути корисним людям: священика поставили завідувати лікарняною дільницею, що надавало йому право і можливість спілкуватися з людьми і надавати їм медичну і духовну допомогу.

Отця Бориса Дроздовського судили двічі. Існують дві архівно-слідчі справи: одна – за місцем його арешту і ув’язнення в 1928 році (нині Черкаська область), друга – через 10 років, після звільнення з виправно–трудового табору «Соловки».

Держархів Черкаської області зберігає кримiнальну справу № 2294. У свій час вона була пронумерована як 209–та і позначалась датою 8 травня 1929 року. Друга справа під № 2564/2 зберігається в архіві Федерельної Служби Безпеки Російської Федерації по Мурманській області й відрізняється від першої головним – своїм висновком. Відрізняється радикально, тому що в ній зазначена причина смерті отця Бориса. В черкаській справі офіційне свідоцтво запевняє в тому, що «гр. Дроздовский Борис Иванович умер 9/ХП–1942 г... ПРИЧИНА СМЕРТИ АБСЦЕСС ПЕЧЕНИ, о чем в книге актов гражданского состояния о смерти 1957 года января 30 числа произведена соответствующая запись за № 19. Место смерти – (прочерк). Место регистрации Кировский горзагс, г. Кировск Мурманской области. Дата выдачи 30 января 1957 года».

Таку довідку отримала на свій запит Комісія з реабілітації жертв репресій.

А ось цитата з відповіді ФСБ РФ по Мурманській області на запит дочки о. Бориса (цей запит вона зробила під враженням від акту канонізації Черкаських мучеників, коли серед їхніх імен вона не виявила імені свого батька):

«8 января 1938 года Дроздовский Б.И. был арестован Кировским РО НКВД с предъявлением обвинения по ст.ст. 58–6, 58–20,11 УК РСФСР как участник контрреволюционной шпионской организации... По постановлению Комиссии НКВД и Прокурора СССР от 2 сентября 1938 года Дроздовский Борис Иванович приговорен к ВЫСШЕЙ МЕРЕ НАКАЗАНИЯ – К РАССТРЕЛУ. Приговор приведен в исполнение 1 октября 1938 года. Свидетельство о смерти Дроздовского Б.И. С ИСТИННОЙ ПРИЧИНОЙ СМЕРТИ будет зарегистрировано в Кировском городском отделе ЗАГСа, куда направлено извещение об изменении причины смерти. Военным трибуналом Северного военного округа дело в отношении Дроздовского Б.И. прекращено 16 ноября 1957 года по реабилитирующим обстоятельствам...»

Аналіз архівно–слідчої справи з черкаських сховищ розкриває фальсифікацію фактів та свідчень, на підставі яких був звсуджений один з десятків тисяч священнослужителів. Коротке життя молодого священика від початку і до кінця цілком належало Богу і Церкві.

Слід ще раз наголосити, що всупереч всім перепонам, – політичним, історичним, загрозі власному життю, – він прямував раз і назавжди обраним шляхом, даним від Бога, до самої смерті, і смерті хресної. Коли він, поставлений в умови неминучого вибору, зробив його на користь віри, то був заарештований і, як нарешті виявилося, страчений. Про те, що отець Борис був присуджений до розстрiлу, сiм’я не знала до повторної реабілітації.

Сам він поводився надзвичайно мужньо, розуміючи долю, яка йому судилася. У короткому останньому листі з Кіровської в’язницi у вигляді стрічки зі старого простирадла, який отцю Борису пощастило передати дружинi, вiн наказував виховати дiтей гiдними i добрими людьми. Зразком для них він був без будь-якого сумнiву в життi й смерті, яку прийняв вiд кулi ката.

Заповiт виростити дiтей чесними й добрими матушка Ганна виконала. Дочка Ксенiя Борисiвна із золотою медаллю закінчила школу, відмінно навчалася в iнститутi, брала участь у воєнних дiях Другої свiтової вiйни. У листі до Його Високопреосвященства Владики Софронія Ксенія Борисівна висловлює віру в те, що священик Борис Дроздовський є гідним сином своєї Церкви й гідний канонізації.

 

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні504
mod_vvisit_counterВчора2455
mod_vvisit_counterМісяць47121
mod_vvisit_counterЗа весь час1646826

Зараз онлайн: 23
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ