Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Митрополит УМЦ МП Софроній: Ті, хто не захоче до єдиної церкви, стануть РПЦ за кордоном...
15.05.2018 08:10

Митрополит УМЦ МП Софроній: Ті, хто не захоче до єдиної церкви, стануть РПЦ за кордоном...Вселенський патріархат, як ніколи раніше, близький до визнання автокефалії Української помісної православної церкви. Про це заявив президент Петро Порошенко місяць тому, представляючи у Верховній Раді звернення до патріарха Варфоломія, у якому міститься прохання надати дозвіл на створення помісної церкви. За прогнозами експертів, розгляд «українського» питання може відбутися у Стамбулі (Константинополі) під час засідання Священного Синоду Вселенського патріархату до кінця червня.
В УПЦ МП назвали таке звернення втручанням держави у справи церкви. Адже «просити про цей статус має церква, а не держава», ідеться у заяві відділу зовнішніх церковних зв'язків Української православної церкви Московського патріархату. Проте не секрет, що далеко не всі єпископи УПЦ МП поділяють генеральну лінію митрополита Онуфрія і членів Синоду цієї церкви.
Митрополита Черкаського і Канівського УПЦ МП Софронія (Дмитрука) називають одним із найбільш проукраїнськи налаштованих у Московській церкві в Україні. Та він ніколи не приховував своєї патріотичної позиції. В інтерв'ю «Главкому» владика Софроній розповів, у чому помилився президент Порошенко з ініціативою листа до Варфоломія, хто з єпископів УПЦ МП поставив підписи під цим листом, яким чином митрополит Онуфрій намагається вплинути на процес об'єднання церков, а також назвав великі проблеми, з якими стикнеться майбутня єдина церква, якщо вона таки буде створена.

«Коли заявили, що Україна – вільна, потрібно було сказати, що вільна і церква»

Понад три з половиною роки тому в інтерв'ю «Главкому» ви песимістично дивилися на ймовірність створення автокефальної православної церкви в Україні. З огляду на останні події (звернення до патріарха Варфоломія, запланований синод Вселенського патріархату), як тепер оцінюєте ймовірність позитивного рішення?
У мене завжди була одна позиція, яка полягає в тому, що нам треба церква, ні від кого не залежна. Якщо взяти нашу історію, то церква наша переходила, або підкорялася іншим, «завдячуючи» політичним змінам. Коли була Київська Русь, наша церква була в залежності від Візантії. Коли Богдан Хмельницький відправився до Москви, тоді церква 30 років боролася ще... Росія була господарем в Україні. Вся Україна була під владою Росії. Церква також була приєднана до Москви, по суті куплена Москвою. Купили і турецького візира (Туреччина мала великий вплив над захопленим Константинополем, який зробила своєю столицею Стамбулом, та Константинопольським патріархом – «Главком»), який змусив патріарха відректися від Київської митрополії (на користь Москви у 1686 р. – «Главком»). Так тривало до останнього часу, коли України як такої не було. Але потім Україна оголосила про свою незалежність, постало питання: а як же бути з церквою? Коли заявили, що Україна – вільна, потрібно було сказати, що вільна і церква.
Зараз у зв'язку з останніми подіями є кілька «але». Маю на увазі неправильні дії президента, політично неграмотні. А також відсутність бажання утворення автокефальної церкви у нашого (УПЦ МП) єпископату.

 
Парадоксальная проблема: как уберечь народ от проповедников
04.10.2017 08:58

Священник Сергий Желудков (1909-1984) — церковный писатель, богослов, участник правозащитного движения. Его рукопись «Литургические заметки» с изложением взглядов по поводу богослужения и возвращения его к евангельской простоте была подана в 1958 году в Календарно-богословскую комиссию при Московской Патриархии. Некоторые критики называли мысли отца Сергия, изложенные в этой книге, обновленческими. Приводим отрывок из этой книги.

В нынешней Москве я знаю только двоих священников, которым можно было бы полностью доверить самостоятельную церковную проповедь; в Ленинграде — только одного... Возможно, впрочем, что есть и другие; но очень, очень немного. Себя я считаю принадлежащим ко второму разряду священников, которым проповеди удаются только иногда, и даже (как у меня) очень редко. Дело не в отсутствии дара слова (у некоторых, немногих, он есть) и не в недостатке образования (у некоторых, немногих, оно достаточно), а в общем «учительном» кризисе современного Христианства. В самом общем смысле можно сказать, что Христианство не нашло еще современного словесного своего выражения... Это тема не литургическая, об этом я писал в другой работе. И если бы даже не было этой главной общей причины — все равно: проповедовать «от себя» годами одним и тем же слушателям, — для добросовестного священника, не обладающего каким-то совершенно исключительным ораторским талантом, это просто невозможное дело, и он, бывает, с ужасом ожидает воскресного или праздничного Богослужения, когда ему нечего будет «сказать»... Если же он все-таки решится и выйдет у него неважно — испытывает мучительные сожаления. Вот таким добросовестным священникам я выдал бы разрешение говорить проповедь только при наличии сильного внутреннего побуждения.

 
Победа над страхом и победа над смертью
28.08.2017 07:05

Победа над страхом и победа над смертьюЕсть множество вещей, которых люди боятся. И множество вещей, причиняющих нам боль. Но ничто не сравнится в этом отношении со смертью. Человек ощущает боль, испытывает страх не только тогда, когда помышляет о конечности собственной жизни или сталкивается со смертью лицом к лицу. Он не может равнодушно думать об уходе близких, скорбит, страдает, когда приходит пора расставаться с теми, кого он любит, кто ему по-настоящему дорог.

Мне приходилось встречать немногих людей, которые очевидным образом страх смерти побеждали. Когда-то один из них, Герой Советского Союза, человек, совершавший подвиги так просто и обыденно, что они казались чем-то естественным для него, отвечая на вопрос, как не бояться смерти, сказал: «Для этого нужно просто преодолеть инстинкт самосохранения». Но даже эти люди, и он в том числе, не могли не относиться к смерти как к трагедии, не чувствовать ее ужас, ее противоестественность.
И странно было бы, если бы кто-то воспринимал это иначе: мы ведь не для смерти созданы, а для жизни – вечной и блаженной. Смерть стала следствием грехопадения, его результатом, она не есть что-то природное, само собой разумеющееся для нас. Она и в самом деле – трагедия.
И люди по-разному пытаются с этой трагедией разобраться. Кого-то страх смерти парализует, кто-то, наоборот, гонит от себя мысль о том, что рано или поздно его путь на земле закончится, кто-то надеется на то, что переселение душ – реальность и хоть как-то, в каком-то виде, но он все же продолжит свое существование.

 
Шлях довжиною в чверть століття. Стислий нарис історії Черкаської єпархії
16.08.2017 09:46

Шлях довжиною в чверть століття. Стислий нарис історії Черкаської єпархіїЦього місяця Черкасько-Канівська єпархія відсвяткувала свій 25-річний ювілей. Зараз Черкаська єпархія – це велика кількість відроджених парафій, чоловічі, та жіночі обителі, а 25 років тому випалена атеїзмом земля, де на всю область було 56 парафій, а в областному центрі не лишилось жодного типового храму. Стільки ж само часу минає і архіпастирського шляху митрополита Черкаського і Канівського Софронія, який зумів своєю енергією, запалом і ревністю по славі Божій насадити і вирощувати виноградник Христовий знищений диявольськими слугами. І користуючись нагодою, хочеться підбити деякі підсумки з життя рідної єпархії.


Початок


9 серпня 1992 року у Пантелеймонівському скиту, що у Феофанії святительськими руками Блаженнішого Володимира та архіпастирів Української Православної Церкви архімандрит Софроній став єпископом Черкаським і Канівським. Дещо раніше була утворена і сама єпархія, якою по сумісництву опікувався архієпископ Вінницький Макарій.
Шлях владики Софронія на Черкащині розпочався далекого 1979 року, коли він був висланий КДБ-істами із стін Московської Духовної Академії у глухе село Старий Коврай на межі Черкаської і Полтавської областей. Дещо пізніше владика, а тоді ігумен Софроній переведений у єдиний Різдво-Богородичний храм Черкас де і прослужив до свого чергового пеерводу у Городище, а звідти у Бориспіль.
У Борисполі отець Софроній розпочав своє перше масштабне будівництво зведенням Покровського собору.

 
Церкви они строят! Лучше бы больным детям помогли!
11.07.2017 09:20

Церкви они строят! Лучше бы больным детям помогли!Зачем строить храмы, когда деньги можно потратить на школы, больницы и детей — над этим достаточно популярным в обществе вопросом размышляет Сергей Худиев.

Зачем строят и украшают храмы — ведь эти деньги можно было бы потратить на школы! Или больницы! Или пенсионеров! Или больных детей! Что же, это хороший вопрос. Зачем мы вообще что-либо строим? Зачем мы вообще тратим ресурсы?
Зачем бросать в землю зерна, ведь их можно было сразу отдать голодным? Потому что — скажут нам — это необходимое вложение ресурсов. Мы должны думать не только о том, что нам есть прямо сейчас, но и о том, что нам есть через год. Зачем вкладываются огромные деньги в строительство нефтяных вышек? Почему бы просто не раздать эти деньги нуждающимся? Потому что, чтобы восполнять материальные нужды людей, нужна работающая экономика.

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 1 з 70

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні382
mod_vvisit_counterВчора1278
mod_vvisit_counterМісяць27959
mod_vvisit_counterЗа весь час2069978

Зараз онлайн: 16
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ