Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Офіційний сайт Черкаської Єпархії УПЦ
ДАР УСПЕНИЯ. Можно ли заразиться дружелюбием к смерти

ДАР УСПЕНИЯ. Можно ли заразиться дружелюбием к смертиМирный, красивый сон – как еще можно описать отношение к смерти христианина, можно ли воспитать в себе дружелюбие к кончине и как можно праздновать то, что Богородица умерла – об этом в своем видеоблоге размышляет архимандрит Савва (Мажуко).

Перед тем, как навестить вечный город (я говорю о Риме), я, как прилежный ученик, раздобыл книги об этом городе и, конечно же, прочел замечательную работу Генри Мортона, великого английского путешественника, «Прогулки по вечному городу». Это блестящий стилист, у него есть книги о разных странах – об Ирландии, о путешествиях в разных городах. Его отличает от других путешественников удивительная чуткость к слову и замечательная неспешная наблюдательность философа, что, согласитесь, для писателя не просто украшение, но еще и роскошь, которую мы наблюдаем в последнее время очень редко.
Генри Мортон был христианином, и он очень дорожил своей верой, конечно, нигде ее не выпячивая, это был человек очень деликатный, при этом он обладал удивительной чуткостью ко всему прекрасному. Например, он говорит о том, как он навещал могилы английских поэтов, которые похоронены на протестантском кладбище возле пирамиды в Риме, цитирует их стихи, это замечательно, это прекрасно – и тут наблюдает кустики лаванды, кошек римских.
Но для нас важно то, как его эстетические переживания сочетаются и, самое главное, не противоречат его вере. И как это помогает ему переживать те евангельские тайны, к которым он как христианин, конечно же, приобщен.
Один из моментов этой книги, мой один из самых любимых моментов – это описание путешествия в катакомбы, римские катакомбы, которые были случайно обнаружены в конце XVI века обычным земледельцем. Сейчас каждый путешественник может навестить эти удивительные места, где похоронены христиане. Есть разные версии о том, молились ли там эти первые христиане, была ли это штаб-квартира общества христианского.

 
Відійшла до Господа настоятелька Золотоніського Красногірського монастиря ігуменя Агнія

Відійшла до Господа настоятелька Золотоніського Красногірського монастиря ігуменя Агнія1 жовтня 2019 року після тривалої хвороби відійшла до Господа ігуменя Агнія (Міняйло), настоятелька Золотоніського Свято-Покровського Красногірського жіночого монастиря Черкаської єпархії. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.


Матушка Агнія спочила на 90-му році життя в Красногірському монастирі, де подвизалася 50 років та була настоятелькою з 1997 року, доклавши значних зусиль для відновлення обителі.
Поховання новоспочилої ігумені Агнії відбудеться 3 жовтня на монастирському цвинтарі після звершення Божественної літургії та чину відспівування ченців.
Ігуменя Агнія (у Хрещенні – Анастасія) народилась 5 вересня 1930 року у с. Грунь Охтирського району Сумської області. Батько Анастасії, Василь Матвійович помер, коли їй був один рік. Атеїстична влада забрала у сім'ї будинок, тому дівчинка переїхала до батьків матері, а сама мати, Анна Яківна змушена була податися на заробітки.
Переживши воєнні роки, Анастасія поїхала просити благословення на чернецтво до преподобного Лаврентія Чернігівського, який направив її до єпископа Чернігівського Бориса (Віка). Так як дівчина була неповнолітньою, архієрей не міг її зареєструвати у місті, тому благословив їхати у Домницький жіночий монастир.
У Домницькому монастирі на честь Різдва Пресвятої Богородиці майбутня ігуменя Агнія несла різні послухи аж до самого закриття обителі у 1951-му році. Після виселення черниці поступили у Троїцький монастир у Чернігові.
Через 10 років радянська влада закрила і цей монастир, тому послушниця Анастасія змушена була шукати світську роботу. Спочатку вона недовго працювала у Бюро погоди, а потім впродовж восьми років у Зеленхозі. Дізнавшись, що приймають у Красногірський монастир, майбутня настоятелька пішла в цю обитель у 1969-му році.
Чернечий постриг послушниця Анастасія прийняла 19 березня 1976 року з нареченням імені на честь святої мучениці Агнії Римської. До 1989-го року несла послух церковниці і келійниці, а з 1990 по 1997 рік – економки.
Рішенням Священного Синоду УПЦ від 15 квітня 1997 року монахиня Агнія була затверджена настоятелькою Свято-Покровського Красногірського жіночого монастиря м. Золотоноша з возведенням її в сан ігумені.
За час керівництва ігуменя Агнія докладала великих зусиль для благоустрою обителі: було відновлено інтер'єр Покровської церкви та встановлені нові куполи храму і дзвіниці, зведено ряд господарських споруд та жилі корпуси для насельниць обителі, кількість яких значно зросла. З 2001 року почалось відновлення Іоанно-Богословського скита обителі. Згодом тут збудували величний собор на честь апостола Іоанна Богослова та нову дзвіницю.

Прес-служба Черкаської єпархії
з посиланням на church.ua

 
Черкаська священицька родина Марковських

Черкаська священицька родина МарковськихУ Православній Церкві на теренах Російської імперії досить довго діяв та і часто-густо досі діє принцип спадковості священицького служіння від покоління до покоління. Досить довгий час це було прописано навіть державними законами. З тих пір по усім тогочасним губерніям кліровим відомостям парафіяльних і соборних храмів різних міст, містечок і сіл фігурують схожі прізвища. Окрім розповсюджених Успенських, Преображенських, Воскресенських, та інших етимологічно зв'язаних із святами фігурують і інші, зокрема Лінчевські, Лебединцеви, Марковські, Кудревичі, Кудрицькі, та інші. Відомі випадки навіть зміни прізвищ, якщо хтось наважувався із свого суспільного прошарку перейти у духовне відомство, яскравий приклад чому відомий Київський священик, настоятель Софійського собору протоієрей Іоанн Леванда, який до вступу у семінарію носив прізвище Сікачка.

Чим саме священицька династія Марковських була відома у Черкасах? Ключове слово саме була, адже тепер ніхто мабуть не пам'ятає братів протоієреїв Петра та Іоанна Марковських. Отець Іоанн з дитинства мав слабке здоров'я і в своєму служінні не зміг настільки яскраво себе проявити як його старший брат Петро. Саме стараннями отця Петра у Черкасах відбувся ряд позитивних змін у церковному житті, зокрема була збудована кам'яна Троїцька церква у 1863 році, де керував парафією отець Петро перед Черкаським собором. До цього він уже служив у Миколаївському соборі, але другим священиком добре зарекомендувавши себе як достойного і сумлінного пастиря.
У родині Марковських було четверо дітей старший брат Адам, який заняв батьківську парафію у Білозір'ї і прослужив на ній рівно сорок років, потім 5 жовтня 1812 року народився Петро, потім молодший Василь і наймолодший брат Іван.
Дитинство малих Марковських було важким, адже у 1825 році помирає голова сімейства Білозірський священик Леонтій Марковський. Чи то до батька, чи вже після, достименно невідомо помирає брат Василь який на той час був учнем Черкаського духовного училища. Всі діти Білозірського священика отця Леонтія пройшли перше навчання у цьому навчальному закладі. Черкаське духовне училище знаходилось у центрі міста неподалік соборної церкви, яка до 1864 року була дерев'яною і стояла на місці теперішнього Черкаського представництва НБУ на розі вулиць Хрещатика і Байди-Вишневецького. Потім, коли збудували кам'яний собор, то він постав трохи у іншому місці, там де тепер проходить вулиця Лазарєва і Вівтарем виходив на тротуар де нині тераса кафе «Чашка». На місці ж старого собору збудовано новий корпус училища із домовим храмом на честь апостола Іоанна Богослова, але нажаль училище, як і новий собор до сьогоднішнього дня дожили тільки на старих листівках і фото.

 
Батьківська субота: чим ми можемо допомогти спочилим? — практичні поради від священика (відео)

Батьківська субота: чим ми можемо допомогти спочилим? — практичні поради від священика (відео)Як поводити себе в храмі та на кладовищі в поминальну суботу, що ми можемо зробити для вже померлих, та в чому саме значущість нашої молитви за спочилих родичів як для них, так і для нас самих? Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує практичні відеопоради від протоієрея Сергія Вейго, благочинного Кладовищенського благочиння УПЦ м. Києва.

Во вторую, третью и четвертую субботы Великого поста Святая Церковь предлагает нам вознести святые молитвы об усопших сродниках наших, о тех людях, которые уже не имеют возможности покаяться, которые предстоят перед Богом и ожидают Суда Божьего.

Для чего мы собираемся под сводами храмов, чтобы помолиться о наших усопших?


Может быть, действительно жизнь заканчивается смертью, и после этого нет ничего?! Однако, если верить этому, то мы идем наперекор Священному Писанию, наперекор словам Господа нашего Иисуса Христа, Который говорит о том, что в жизни вечной люди живут, как ангелы, о том, что Церковь Христова на протяжении всей истории молится о тех, кто уже не с нами. Да и в Ветхом Завете также есть указание на то, что жизнь человеческая не заканчивается биологической смертью. Если есть люди, которые нам дороги, которых мы любили при жизни, то эта любовь не оканчивается их смертью. Мы веруем и исповедуем, мы чаем в воскресение мертвых, как говорит Символ веры, также мы веруем и исповедуем, что придет время, когда каждый будет призван на Страшный Суд. Но до этого Церковь верует и исповедует тот Суд, который совершает Бог над человеком после его смерти.

 
На свято служили разом

На свято служили разомРіздво Пресвятої Богородиці. Християни дуже трепетно ставляться до Діви Марії, звертаючись до Неї за заступництвом, тож це свято є особливим у церковному календарі.

У багатьох місцях, свято Різдва Пресвятої Богородиці відзначається пишно, особливо там, де освячувалися церкви на честь Діви Марії.
То ж не дивно, що з самого ранку до храму Різдва Божої Матері, що в селі Яворівка Драбівського району, ішли прихожани. Храм цей урочисто відкривали ще 21 вересня 1817 року. Але останні роки він використовувався під зерносховище. Тільки дякуючи громадським активістам, людям, яким не байдуже майбутнє села, під куполом храму знову лунають слова молитов.
Святкову літургію очолив архімандрит Лукіан, настоятель храму Святого Воскресіння села Безпальче. З ним служили: отець Сергій з села Нехайки та отець Сергій з села Мойсівка.
По закінченню служби всі були запрошені до святкового столу.

Світлана Жердецька, кор. сайту

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 3 з 409

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні996
mod_vvisit_counterВчора1612
mod_vvisit_counterМісяць16925
mod_vvisit_counterЗа весь час2770861

Зараз онлайн: 24
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ