Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Офіційний сайт Черкаської Єпархії УПЦ
Чи легко сказати: «Прости»?

Чи легко сказати: «Прости»?Перед початком Великого посту за уставом Православної Церкви по всіх храмах правиться чин прощення. Він надзвичайно зворушливий: християни за прикладом свого Спасителя вступають на подвиг посту, боротьбу з власними пристрастями, гріховними звичками. Але спостерігаючи за тим, як це відбувається останнім часом, мушу визнати, що цей дуже древній християнський чин нині став трохи схожий на рольову гру – теж зворушливу, добру, навіть солодку. Всі в храмі стоять збуджені і чекають, що ось настане цей момент, і буде так приємно просити один у одного вибачення! Люди шикуються у ланцюжок і кланяються один одному, промовляючи зазвичай тричі: «Прости мене! Прости мене! Прости мене!» У відповідь лунає теж трикратне: «Бог простить, і мене простіть». Багатьом здається, що вони виконали все, що від них треба. Натомість просити один у одного вибачення – це завжди дуже і дуже важко, це велика праця перед Великим постом. Християни кажуть устами: «Прости мене» – а в очах ворожнеча.
Все це кипить, розриває Церкву, роздирає світ, і тому який сенс у цьому дні? Ось так просто прийти і сказати: «Вибачте мене Христа ради!» – «Бог простить»? Як це все добре! А вийдеш у світ, а там немає ніякого прощення, і нікому, і ніколи, і від нас немає прощення.
Адже ми навіть не дуже розуміємо, що це таке прощення. А кого пробачити? А за що пробачити? А чи можна пробачити? А чи треба пробачити? Ми не знаємо навіть, що це таке. У нас є тільки досвід прощення нами хороших друзів і знайомих. У нашому досвіді є тільки це приємне, солодке почуття, коли нам на ногу наступили, і ми нарешті здатні це пробачити.
Але зараз у світі вже все зовсім по-серйозному, по-справжньому серйозно. Християни не люблять один одного, християни ненавидять один одного, християни розділені національно, політично – як завгодно. Все в цьому світі з'єднує людей тільки на грунті ворожнечі, ділять на щільні, монолітні групи, ворогуючі одна з одною. Де наша віра? Де Євангеліє в нашому житті? Де щось таке, що могло б явити цьому світу правду про нашу віру, правду про Христа?

 
КОРОНАВІРУС і СТРАХ БОЖИЙ: ПЕРЕД ВИБОРОМ. Слово Високопреосвященнішого Софронія, Митрополита Черкаського і Канівського

КОРОНАВІРУС і СТРАХ БОЖИЙ: ПЕРЕД ВИБОРОМ. Слово Високопреосвященнішого Софронія, Митрополита Черкаського і КанівськогоОт вже тривалий час світом вирує небезпечна вірусна інфекція. Наука, яка завжди заявляла про те, що їй все або майже все зрозуміло, до сьогодні не може знайти противірусний засіб, щоби протидіяти подальшому розповсюдженню зарази. Вчені хіміки і біологи лиш безсило розводять руками. Не відома сама дія цієї інфекції, а тому напрошується логічний висновок: необхідно не її лікувати, а з'ясувати причину, яка її породила. Ця причина, за моїми міркуваннями, знаходиться у нас самих. Віримо ми чи ні, визнаємо чи ні, але знайте що Бог втомився від морального стану не якоїсь однієї країни, а всього людства. Світ загруз у болоті пороків та розпусти, чому одним із яскравих прикладів є естрада. Що ми там бачимо і якої моралі вони намагаються нас навчити своєю творчістю? Тільки спокуса і розбещення всіма мислимими й немислимими способами. Якщо взяти дні Великого посту, який вже наближається до свого завершення – а я буду торкатись своєї православної держави, у якій більш ніж тисячу років пропагуються вічні моральні основи людей – за невеликий період незалежності України у нас зовсім загубилися сором і совість, на місце яких поставили вседозволеність. Зверніть увагу на згадані естрадні виступи артистів. Те що є беззаперечним гріхом і суворо заборонено з точки зору Біблії і християнства, показують і пропагують як норму життя. Наркоманія, пияцтво, тотальна розпуста стали немов би нормою – і дивно те, що наша молодь все це вбирає у себе неначе губка, зовсім не задумуючись про наслідки як для себе, так і своїх нащадків. Безвідповідальність і вседозволеність намагаються зробити нормою життя сьогодні, а тих, хто піднімає свій голос проти нагадуючи про Божі заповіді, всіляким образом піднімають на сміх і шельмують через ЗМІ та інтернет. А все це тому, що наші можновладці бездумно і безвідповідально за майбутнє України беруть за приклад розпусні закони західної Європи та далекої Америки. Християнам вже мало не відкрито кажуть, що вони не мають права виховувати своїх дітей за християнськими законами і нормами моралі, не мають права наказувати їх за аморальні вчинки, а значить, що не мають права слухати Христа і творити Його волю за Його заповідями, а повинні жити так само безвідповідально, як сіра маса більшості.
Коронавірус почав масово вирувати, забираючи тисячі життів європейців, саме у період Великого посту. Людина у своїй більшості зробила свій вільний вибір, нажаль у бік відступу від Бога. Оскільки ж наша країна вже не одне століття Православна і якщо ми добровільно відрікаючись від Божих законів вибираємо широкий шлях більшості, то вірус неодмінно мав прийти і вже прийшов до нас, примусивши наших керівників видати постанови, які б обмежували скупчення людей. В разі ж їх порушення приймаються відповідні санкції про штрафи та навіть обмеження свободи. Чи можливо це добре для них, але що це для вірусу? Обмеження, штрафи, маски, рукавички – це засоби для нашого заспокоєння, які аж ніяк не можуть вплинути на волю Великого Бога щодо подій, які трапились у світі не без Його волі.

 
«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)

«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)Нещодавно серед закинутих скитів і келій, яких немало на Святій Горі, дослідниками було знайдено Український скит на честь Різдва Пресвятої Богородиці «Чорний вир», що відносився до монастиря Зограф заснований Запорізькими козаками. Цей скит існував з 1747 р., а остання документальна згадка про нього відома у 1930 році. До недавна Чорний вир був відомий тільки у вузьких колах істориків-дослідників. Етимологія назви походить від слова вир, що буквально означає воронку на річній гладі, або глибоке місце річки з швидкою течією. Іншим варіантом назви вказують місцевість де стоїть скит продувається пронизуючими вітрами, які створюють характерний звук. Більш відомим Українським скитом заснованим на 10 років пізніше «Чорного виру», був Ільїнський неподалік монастиря Вседержителя, більш відомого як Пантократора.


На початку ХХ ст. кількість монахів вихідців з Російської імперії, зокрема Української її частини була дуже великою. У одному тільки Андріївському скиту було до 5000 ченців, а окрім нього були ще Пантелеймонівський монастир та згаданий вже Іллінський скит. У книзі ієросхимонаха Іоакима (Сабельникова) «Великая стража» описано, що навіть монахи греки досить часто брали собі за духівників руських старців. Ця традиція була популярна ще донедавна, свідченням чому є преподобний Паїсій Святогорець, першим духіником якого на Афоні був ієросхимонах Тихон з Іллінського скита.
Кожен, хто так чи інакше цікавився історією Святої Гори не міг не помітити, що у жодному із монастирів немає ігумена у сані єпископа. Цей послух несуть ієромонахи, або архімандрити, а ще до недавна у сербському монастирі Хіландар не було взагалі такої посади як ігумен. На панігіри, тобто престольні чи інші свята у тому чи іншому монастирі завжди приїздять служити єпископи, чим і обмежуються їх архієрейська влада на Святій Горі. Хоча були у історії моменти і події, коли хтось із архієреїв приймав участь у житті тієї чи іншої обителі і таким був вихідець із Золотоніщини єпископ Анатолій (Мелесь).

 
Архієпископ Черкаський і Канівський Феодосій очолив панахиду за спочилим митрополитом Софронієм у день його народження

Архієпископ Черкаський і Канівський Феодосій очолив панахиду за спочилим митрополитом Софронієм у день його народження15 лютого 2021 року, перед початком святкової Божественної літургії у Михайлівському кафедральному соборі, Високопреосвященніший архієпископ Черкаський і Канівський Феодосій звершив панахиду за спочилим митрополитом Софронієм: саме цього дня народився цей видатний архіпастир і храмобудівничий. Цьогоріч йому б виповнилося 81 рік. Владиці Феодосію співслужили клірики собору.


У своєму слові владика Феодосій зазначив, що пам'ять про спочилого митрополита ніколи не загасне у серцях черкаської пастви, для якої він відроджував, відстоював православну віру на Черкащині, будував святі храми й монастирі, прославив багатьох святих мучеників і страждальців землі черкаської.
Владика Феодосій зауважив, що до річниці блаженної кончини митрополита Софронія 22 червня планується увічнити його пам'ять, гідну видатному життю спочилого архієрея. Зокрема, вже незабаром буде оголошено збір пожертвувань на зведення пам'ятника на місці поховання владики Софронія – як відомо, воно знаходиться на церковному подвір'ї за вівтарною частиною Михайлівського собору.
Крім того, планується встановити погруддя архієрея безпосередньо біля самого собору – на знак подяки за великі труди й молитви, вкладені у будівництва цього головного храму Черкаської єпархії.

 

Прес-служба Черкаської єпархії

 
Коронавірус і Хрест Господній

Коронавірус і Хрест ГосподнійКоронавірсус - це глибше ніж небезпечна інфекція та хвороба. Значно глибше! Це іспит нас як солі землі.
Хто ми? Люди, які поставлені Богом у Його Церкві тримати вірність Священному Писанню, Священному Переданню, порядку і уставу? Ким ми показали і показуємо себе перед лицем цього випробовування?
Передусім, що може зробити Церква? Звичайно, молитись, просити Бога захистити нас від цього лиха. Під час Божественних Літургій на єктеніях виголошуються додаткові прохання, служаться молебні. Церква під час подібного роду морових язв звершувала додаткові богослужіння, обходження хресними ходами з окропленням Свяченою водою. У різних містах України клірики УПЦ ходили хресними ходами, у деяких об'їзжали за прикладом Румунії, Греції, Грузії, що по суті є також хресною ходою. У Черкасах також мала місце хресна хода. Реакцію вона викликала двояку: одні дякували, раділи, інші злопихають у соцмережах всяко висміюючи. Що тільки не йде у хід, широка палітра бруду від заїжджених штампів "агостиків" і "атеїстів", до ревності "патріотів".
Це їхнє діло і звичайно ж реакція на хресну ходу у ворога християнського спасіння, який підбурює цих людей писати всяку гидоту, не може бути іншою. Це показник, що молитва наша угодна Богу і не угодна лукавому. Це показник що робимо ми правильно, але дуже боляче спостерігати піддакування цьому гавкіту людей, які себе також вважають Православними Християнами, а деякі ще й священнослужителями. Потім як ні в чому не бувало вони будуть тобі посміхатись у лице і показувати що все добре...
А і справді ж все добре. Ми молимось, це наша зброя проти будь-якого лиха, підтримка під час нелегких випробувань.
Головне пам'ятати заклик Євангелія, що ми є сіль землі. МИ! Дай Боже, щоб і ті озлоблені люди пізнали Бога і вкусивши побачили, "яко благ Господь". Щоб полишили шляхи гріховні і пішли стежками Божими.

Протодиякон Іоанн Поліщук, Черкаська єпархія

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 3 з 456

Останні коментарі

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні1013
mod_vvisit_counterВчора1795
mod_vvisit_counterМісяць1013
mod_vvisit_counterЗа весь час3828442

Зараз онлайн: 26
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ