Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Офіційний сайт Черкаської Єпархії УПЦ
Чи легко сказати: «Прости»?

Чи легко сказати: «Прости»?Перед початком Великого посту за уставом Православної Церкви по всіх храмах правиться чин прощення. Він надзвичайно зворушливий: християни за прикладом свого Спасителя вступають на подвиг посту, боротьбу з власними пристрастями, гріховними звичками. Але спостерігаючи за тим, як це відбувається останнім часом, мушу визнати, що цей дуже древній християнський чин нині став трохи схожий на рольову гру – теж зворушливу, добру, навіть солодку. Всі в храмі стоять збуджені і чекають, що ось настане цей момент, і буде так приємно просити один у одного вибачення! Люди шикуються у ланцюжок і кланяються один одному, промовляючи зазвичай тричі: «Прости мене! Прости мене! Прости мене!» У відповідь лунає теж трикратне: «Бог простить, і мене простіть». Багатьом здається, що вони виконали все, що від них треба. Натомість просити один у одного вибачення – це завжди дуже і дуже важко, це велика праця перед Великим постом. Християни кажуть устами: «Прости мене» – а в очах ворожнеча.
Все це кипить, розриває Церкву, роздирає світ, і тому який сенс у цьому дні? Ось так просто прийти і сказати: «Вибачте мене Христа ради!» – «Бог простить»? Як це все добре! А вийдеш у світ, а там немає ніякого прощення, і нікому, і ніколи, і від нас немає прощення.
Адже ми навіть не дуже розуміємо, що це таке прощення. А кого пробачити? А за що пробачити? А чи можна пробачити? А чи треба пробачити? Ми не знаємо навіть, що це таке. У нас є тільки досвід прощення нами хороших друзів і знайомих. У нашому досвіді є тільки це приємне, солодке почуття, коли нам на ногу наступили, і ми нарешті здатні це пробачити.
Але зараз у світі вже все зовсім по-серйозному, по-справжньому серйозно. Християни не люблять один одного, християни ненавидять один одного, християни розділені національно, політично – як завгодно. Все в цьому світі з'єднує людей тільки на грунті ворожнечі, ділять на щільні, монолітні групи, ворогуючі одна з одною. Де наша віра? Де Євангеліє в нашому житті? Де щось таке, що могло б явити цьому світу правду про нашу віру, правду про Христа?

 
Коронавірус і Хрест Господній

Коронавірус і Хрест ГосподнійКоронавірсус - це глибше ніж небезпечна інфекція та хвороба. Значно глибше! Це іспит нас як солі землі.
Хто ми? Люди, які поставлені Богом у Його Церкві тримати вірність Священному Писанню, Священному Переданню, порядку і уставу? Ким ми показали і показуємо себе перед лицем цього випробовування?
Передусім, що може зробити Церква? Звичайно, молитись, просити Бога захистити нас від цього лиха. Під час Божественних Літургій на єктеніях виголошуються додаткові прохання, служаться молебні. Церква під час подібного роду морових язв звершувала додаткові богослужіння, обходження хресними ходами з окропленням Свяченою водою. У різних містах України клірики УПЦ ходили хресними ходами, у деяких об'їзжали за прикладом Румунії, Греції, Грузії, що по суті є також хресною ходою. У Черкасах також мала місце хресна хода. Реакцію вона викликала двояку: одні дякували, раділи, інші злопихають у соцмережах всяко висміюючи. Що тільки не йде у хід, широка палітра бруду від заїжджених штампів "агостиків" і "атеїстів", до ревності "патріотів".
Це їхнє діло і звичайно ж реакція на хресну ходу у ворога християнського спасіння, який підбурює цих людей писати всяку гидоту, не може бути іншою. Це показник, що молитва наша угодна Богу і не угодна лукавому. Це показник що робимо ми правильно, але дуже боляче спостерігати піддакування цьому гавкіту людей, які себе також вважають Православними Християнами, а деякі ще й священнослужителями. Потім як ні в чому не бувало вони будуть тобі посміхатись у лице і показувати що все добре...
А і справді ж все добре. Ми молимось, це наша зброя проти будь-якого лиха, підтримка під час нелегких випробувань.
Головне пам'ятати заклик Євангелія, що ми є сіль землі. МИ! Дай Боже, щоб і ті озлоблені люди пізнали Бога і вкусивши побачили, "яко благ Господь". Щоб полишили шляхи гріховні і пішли стежками Божими.

Протодиякон Іоанн Поліщук, Черкаська єпархія

 
«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)

«Козацький єпископ» із Золотоноші. Нариси з життя єпископа Анатолія (Мелеся)Нещодавно серед закинутих скитів і келій, яких немало на Святій Горі, дослідниками було знайдено Український скит на честь Різдва Пресвятої Богородиці «Чорний вир», що відносився до монастиря Зограф заснований Запорізькими козаками. Цей скит існував з 1747 р., а остання документальна згадка про нього відома у 1930 році. До недавна Чорний вир був відомий тільки у вузьких колах істориків-дослідників. Етимологія назви походить від слова вир, що буквально означає воронку на річній гладі, або глибоке місце річки з швидкою течією. Іншим варіантом назви вказують місцевість де стоїть скит продувається пронизуючими вітрами, які створюють характерний звук. Більш відомим Українським скитом заснованим на 10 років пізніше «Чорного виру», був Ільїнський неподалік монастиря Вседержителя, більш відомого як Пантократора.


На початку ХХ ст. кількість монахів вихідців з Російської імперії, зокрема Української її частини була дуже великою. У одному тільки Андріївському скиту було до 5000 ченців, а окрім нього були ще Пантелеймонівський монастир та згаданий вже Іллінський скит. У книзі ієросхимонаха Іоакима (Сабельникова) «Великая стража» описано, що навіть монахи греки досить часто брали собі за духівників руських старців. Ця традиція була популярна ще донедавна, свідченням чому є преподобний Паїсій Святогорець, першим духіником якого на Афоні був ієросхимонах Тихон з Іллінського скита.
Кожен, хто так чи інакше цікавився історією Святої Гори не міг не помітити, що у жодному із монастирів немає ігумена у сані єпископа. Цей послух несуть ієромонахи, або архімандрити, а ще до недавна у сербському монастирі Хіландар не було взагалі такої посади як ігумен. На панігіри, тобто престольні чи інші свята у тому чи іншому монастирі завжди приїздять служити єпископи, чим і обмежуються їх архієрейська влада на Святій Горі. Хоча були у історії моменти і події, коли хтось із архієреїв приймав участь у житті тієї чи іншої обителі і таким був вихідець із Золотоніщини єпископ Анатолій (Мелесь).

 
Монастир Різдва Богородиці м.Черкаси відзначив річницю свого заснування

Монастир Різдва Богородиці м.Черкаси відзначив річницю свого заснування

18 листопада, в 114-ту річницю заснування, в монастирі Різдва Богородиці м.Черкаси відбулися святкові заходи. З благословіння керуючого Черкаською єпархією архієпископа Черкаського і Канівського Феодосія, Божественну літургію очолив вікарний єпископ Золотоніський Іоанн, намісник обителі.

Преосвященному владиці співслужили братія монастиря та клірики Черкаської єпархії. По завершенні Божественної літургії єпископ Іоанн очолив хресний хід навколо монастиря з читанням Святого Письма та окропив віруючих святою водою. Після хресного ходу владика Іоанн вручив благословенні грамоти архієпископа Черкаського і Канівського Феодосія трудівникам обителі.

Історична довідка:
18 листопада, в далекому 1906 з благословіння митрополита Київського Феогноста (Лебедєва), вікарій Київської єпархії єпископ Чигиринський Платон (Рождественський) звершив чин великого освячення Казанського храму і монастирського подвір’я. Під час радянської влади обитель була закрита. В період німецької окупації було дозволено відновити богослужбове життя на залишках обителі. Під храм було пристосоване приміщення братської трапезної, який був освячений на честь Різдва Пресвятої Богородиці, в пам’ять про храм, який стояв в районі колишнього Сінного ринку і був зруйнований при відступі радянських військ в 1941 році.


Прес-служба Черкаської єпархії

 
Голова Відділу з питань охорони здоров'я УПЦ звернувся до віруючих щодо загрози пандемії коронавірусу: Ми очікуємо на офіційне рішення Священного Синоду з цього питанню

Звернення
митрополита Львівського і Галицького Філарета
Голови Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров'я і пастирської опіки медичних закладів щодо загрози пандемії коронавірусу COVID-19 в Україні
17 березня 2020 року

Дорогі браття і сестри, шановні українці! Багатьох народів і країн світу торкнулась серйозна хвороба – коронавірус COVID-19. За даними Міністерства охорони здоров'я України, станом на 17 березня 2020 року, в світі зафіксовано близько 170 000 випадків захворювання, в Україні – 7 випадків.
Попри невелику кількість хворих в Україні, як керівник департаменту Церкви з питань охорони здоров'я і пастирської опіки медичних закладів, я закликаю Вас з усією відповідальністю поставитися до заходів профілактики цього захворювання, адже, як показує практика інших країн, від цього дійсно може залежати наше життя і життя наших близьких.
За даними ВОЗ Коронавіруси відомі світу вже давно, але COVID-19 є новим тому, що він мутував, прийшовши від кажанів. Його симптоми схожі з попередніми, але головною відмінністю є довший інкубаційний період – до 14 днів і навіть можливо до 27. Тому наразі вкрай необхідно зменшити кількість будь-яких зустрічей з колегами і друзями. Особливо рекомендується уникати контакту з людьми похилого віку. Намагайтесь бути вдома і без особливої потреби нікуди не виходити.
Ризик смертності для чоловіків становить майже 5% (для тих, хто палить – більше), для жінок – близько 3%. Діти це захворювання переносять легше, а от літні люди і люди з хронічними захворюваннями знаходяться в зоні ризику.
Зважаючи на особливості можливого поширення цього коронавірусу, Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує багато засобів профілактики.

Хочу ще раз на них наголосити:

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 3 з 439

Останні коментарі

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні718
mod_vvisit_counterВчора2517
mod_vvisit_counterМісяць61394
mod_vvisit_counterЗа весь час3626641

Зараз онлайн: 29
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ