28 листопада розпочався Різдвяний піст, який триватиме до 6 січня – Різдва Христового. Про історію встановлення одного з чотирьох багатоденних постів календарного року, його суть та правила, а також як у цей період бути з нецерковними святами читайте у матеріалі Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.

Історія «малої» чотиридесятниці

Встановлення Різдвяного посту, так само як й інших багатоденних постів, має корені з давніх часів християнства. Перші згадки про нього ми можемо знайти у творах святого Амвросія Медиодаланського, Філастрія, блаженного Августина, датованих четвертим століттям. У п'ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.
Спочатку він тривав всього лиш сім днів (у деяких християн – більше), але в 1166 році Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг встановив дотримуватися Різдвяного посту сорок днів. На те була причина: свято Різдва Христового за своїм значенням у справі нашого спасіння не поступається святу Воскресіння Христового, тож шлях підготовки до нього має нести певне символічне значення.
Саме сорок днів у Святому Письмі завжди передують великим подіям: пости пророків Моїсея та Іллі або сорокаденне утримання від їжі Самого Спасителя Іісуса Христа перед виходом на проповідь. Тобто сам піст підкреслює значимість події, а сорок днів наголошують на особливе приготування до неї.
Так, з XII століття Різдвяний піст в Православній Церкві став «малою» чотиридесятницею, яка поступається лише чотиридесятниці «великій» — посту перед Пасхою. Інша його назва – Филипів піст, або по-народному – Филипівки. Пов'язано це з тим, що 27 листопада, за день до його початку, святкується пам'ять одного з дванадцяти апостолів Христа – апостола Филипа.

Великдень – свято особливо шановане та величне. Воно є символом перемоги добра над злом, світла над пітьмою, віри над безнадією. Мабуть, тому в ці дні більшості людей хочеться бути добрішими, милосерднішими, благороднішими один до одного. "Христос Воскрес", – лунає сьогодні й в Україні та у різних країнах світу, де є наші вірні, які своєю думкою линуть до батьківського дому, щоб розділити пасхальну радість.

Привітання: "Христос Воскрес" по-особливому звучить у окопах і бліндажах, польових госпіталях серед героїв-воїнів, які стоять на захисті нашої Батьківщини. Аби захисники України теж відчули свято, після свякового богослужіння архмандрит Лукіан, настоятель церкви Святого Воскресіння, що в с. Безпальче Драбівського району, разом з активістами – волонтерами Олексієм Лісовим, Галиною Лісовою та Володимиром Жгутом власними автівками повезли частинку рідного дому тим, кому зараз не солодко, тим, хто ночує в окопах.
Цьогоріч було трохи важче зібрати гуманітарну допомогу – люди замучилися цією війною. 5 років – то є багато...Але український народ завжди відзначався щедрістю і добротою. Першими відгукнулися на збір вантажу учні та колектив Драбівського навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа І – ІІІ ст. ім. С.В.Васильченка – гімназія» , жителі сіл Безпальче, Левченки, Тополі, Жорнокльови Драбівського району, Богдани, Броварки, Каленики, хуторів Малинівщина та Ковтунівка Золотоніського району. Несли до церкви хто що міг – консервацію, овочі, макарони, олію, пасочки, крашанки, цукерки, гроші, на які потім були куплені миючі засоби та ліки.
– Зустріли радісно, – розповідає батюшка. – Хлопці дуже дякують за допомогу та за пасхальні смаколики! Кажуть, що частинка рідної землі приїхала до них і це дуже приємно.
Особливу увагу приділив архімандрит Лукіан особистому спілкуванню з бійцями, які підходили до нього зі своїми запитаннями і потребами. « – Я бачу, як потрібно це спілкування бійцям, яким намагаюся передати тепло рідного дому, щирість дружнього слова і хоча б краплину Божої благодаті, адже в умовах небезпеки, яка існує там, на передовій, кожен починає більше думати про Бога і частіше звертатися до Нього».
Час промайнув швидко. Пора вертатися додому. Як завжди, на зворотньому шляху відвідали Святогірську Свято-Успенську лавру - старовинний монастир, розташований на території Донецької області, у місті Святогірськ, а також Свято-Вознесенський кафедральний собор, де знаходиться Піщанська ікона Божої Матері – одна з найбільш унікальних і шанованих святинь України, що відома далеко за її межами.

Світлана Жердецька, власний кор.