Мить нашого життя

Калейдоскоп новин

Відеомолитва


Мультимедіа

Православні медіа-ресурси

Баннер
Баннер
Монастыри и храмы УПЦ
Баннер
Офіційний сайт Черкаської Єпархії УПЦ
Владика Софроній освятив новий храм, який будувався понад 20 років

Владика Софроній освятив новий храм, який будувався понад 20 роківЦя радісна подія сталася сьогодні у селі Ташлик, що на Смілянщині. Будівництво нового храму тут було започатковане 23 роки тому, коли настоятелем сюди було призначено нині спочилого протоієрея Василя Одородька. З часом стіни почали давати тріщини й виникла загроза руйнування. За спасіння храму взявся молодий настоятель Тарасій Телепчук, якому активно допомагала вся церковна громада. Але найбільш вагомий внесок у розбудову церкви вніс екс-народний депутат України, відомий підприємець і громадський діяч Анатолій Іванович Семинога: сьогодні його було нагороджено орденом святого великомученика Георгія Побідоносця. Високу нагороду отримав і отець Тарасій: Владика Софроній відзначив його наперсним хрестом з прикрасами.
Храмове свято тут традиційно відзначається на Хрестовоздвиження. Старий храм, зведений ще до революції, був знищений у 30-ті роки минулого століття.
Владика Софроній щиросердно подякував усім, хто доклав зусиль до завершення будівництва.
Разом з Владикою служили священики зі смілянського благочиння, а також гості з інших єпархій.

Прес-служба Черкаської єпархії

 
Протоієрей Олександр Вераксін у дзеркалі свого часу

Протоієрей Олександр Вераксін у дзеркалі свого часуНаприкінці 1918 року в Черкасах у руки беруть владу більшовики встановлюючи свої закони, розпочинаючи численні суди і виносячи багато вироків різним верствам населення. Здебільшого вироки виносились шляхом фальсифікацій, доносів і фабрикацій, якими найперше прибирали духовенство, інтелігенцію тощо.
У той же самий час по доносу заарештовують настоятеля центрального храму міста Миколаївського собору протоієрея Олександра Вераксіна та законовчителя чоловічої гімназії протоієрея Давида Корсуновського. Першого по доносу, що він начебто заставляв волосних старост у соборі приносити присягу на вірність директорії, а другого за підкинуті невідомими у приміщення гімназії прокламаціями про повернення монархічного устрою і усунення більшовиків.
Перш ніж перейти до розбору власне подій що сталися наприкінці 1918 у Черкасах, необхідно згадати біографію самих священиків, яка допоможе нам більш повним чином усвідомити чому одним з найперших треба було ліквідувати саме отця Олександра.


Олександр Сергійович Вераксін народився 22 жовтня за старим стилем 1872 року у м.Вітебськ, який тоді входив до Віленської губернії. Там же закінчив семінарію у 1894 р. і деякий час працював вчителем. Одружився на дочці священика Катерині Беляєвій, та 2 березня 1897 архієпископом Віленським і Литовським Ієронімом (Екземплярським) рукопокладений у священика. У шлюбі отця Олександра із м. Катериною народилось троє дітей: Олена, Георгій та Лідія. Перша парафія молодого священика знаходилась у Дисненському повіті Мінської губернії, потім були й інші парафії. Пізніше у 1905 році призначається штатним священиком Березвечського монастиря з облаштуванням при монастирі школи. Що стосується вчительської діяльності, то після рукопокладення у священство отець Олександр ніколи не те що не полишав її, а з кожним роком все більше розвивався сам як педагог і розвивав школи у яких викладав. У 1908 році за свої труди нагороджений пам'ятною Біблією за зразкове виконання обов'язків на посаді вчителя по церковно-парафіяльним школам, наглядачем за якими у своєму повіті він вже на той час рахувався. 14 жовтня 1907 року його кандидатуру вибирають до ІІІ скликання Державної Думи у Петербурзі від фракції правих з збереженням посади наглядача за школами. Все б так можливо і йшло б, якби не трапилась одна пригода, яка змусила перспективного священика разом з сім'єю виїхати з рідних місць аж у Київську губернію. Потім вже у 1918-му, коли отцю Олександру слідчий на одному з перших допитів у Черкасах спробує пришити політичну діяльність відповість що з часу переїзду на службу у Київську губернію ніколи не втручався у партійну і політичну діяльність, завжди стояв осторонь різних політичних процесів які відбувались у Черкасах з моменту початку його служби до затримання.

 
У Черкаській єпархії уперше видано церковний календар українською мовою

У Черкаській єпархії уперше видано церковний календар українською мовоюЗа благословенням митрополита Черкаського і Канівського Софронія уперше видано православний календар на 2020 рік українською мовою. Вийшов він під назвою «Духовна трапеза», яка повністю відображає його зміст: крім безпосередньо церковних календарних дат і подій він насичений витягами з творів святих отців, повчальними духовними історіями, розповідями. Праця над ним тривала ще з літа, а видання самого календаря уможливилося завдяки підтримці черкасця Олега Гунька.
Наразі перший україномовний календар можна придбати у церковних крамницях не лише Черкаської, а інших єпархії УПЦ: попит на нього великий, тож покваптеся, щоби встигнути.

Прес-служба Черкаської єпархії

 
Про захоплення храмів УПЦ, томос, очікування від влади та Пасху Христову — велике інтерв'ю митрополита Антонія

Про захоплення храмів УПЦ, томос, очікування від влади та Пасху Христову — велике інтерв'ю митрополита АнтоніяТільки протягом квітня до Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях надійшло більше 25 скарг від громад УПЦ щодо утисків і захоплення храмів прихильниками «ПЦУ», причому між першим і другим туром Президентських виборів Рівненщину охопила «хвиля рейдерства». Водночас Конституційний суд відкрив провадження у справі щодо перейменування релігійних організацій. Про це, а також про те, ким і чому відбувається захоплення храмів УПЦ; чи вживає якихось дій Церква, аби зупинити міжконфесійні конфлікти, та яких саме; про незаконність Закону про перейменування і необхідність відкликання томосу та про те, чи може змінитися ситуація в церковній сфері, якщо зміниться Президент — в ексклюзивному інтерв'ю Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільского і Броварського Антонія для Realist, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

— Сколько храмов УПЦ перешли в новосозданную «ПЦУ»? Какова ситуация с Киев-Печерской и Почаевской Лаврами?

— Согласно нашей статистике, из Украинской Православной Церкви в созданную Константинополем организацию перешли 68 религиозных общин, еще 78 храмов захвачены насильственным путем. Свято-Успенская Киево-Печерская и Свято-Успенская Почаевская Лавры остаются в нашей Церкви. По закону, все строения исторического значения принадлежат государству, а мы ими пользуемся. Нельзя исключать, что государство в лице Министерства культуры захочет разорвать договора о пользовании.

— Как Минкульт реагирует на Ваш отказ переименовываться, ведь по новому закону уже заканчивается срок для этого?

— Срок истекает 26 апреля — символично, что в этом году это совпадает со Страстной пятницей. Минкульт разослал нашим епархиям, монастырям и синодальным учреждениям официальное напоминание об этом. Представители Минкультуры заявляют, что, если мы не поменяем свое название, это сделают за нас. Менять название мы не собираемся и свое право защищаем в судах. Это требование нарушает все всевозможные национальные законы и европейские конвенции. Но мы не очень по этому поводу переживаем. Наша Церковь уже жила без регистрации после революции 1917 года до Второй мировой войны. Притеснения, гонения — как бы странно это не звучало, были естественными для христиан с самого зарождения христианства. Испытания нам посылаются, чтобы становиться мужественнее. И мы выстоим! Сила Божья сильнее любого властителя мира сего. Как гласит пословица: в браке Церкви с государством вдовой всегда остается Церковь. Чего таким образом добивается власть? Хочет загнать наших прихожан в подвалы молиться? Это разве европейский путь?

 
Церкви Божі теж мають свою долю...

Церкви Божі теж мають свою долю...«Восени 1951 року ми відслужили останню Літургію і кожен взяв якусь з ікон так, що на стінах нічого не залишилось. Батюшка об'явив що рішенням місцевої влади храм закривається. Плач стояв неймовірний... Люди плакали, голосили, чіплялись за двері, цілували стіни... Ми залишили нашу Покрову і пішли від неї зі всіма іконами хресною ходою до Троїцької Церкви» - так згадує про закриття Покровського храму, що був на розі бульвару Шевченка, та Університетської остання псаломниця цієї парафії Віра Давиденко.


Наряду із численною парафією Соборної Миколаївської Церкви у Черкасах не менш численною була й Троїцька. Обидва нових храми замість старих постали у 1860-их рр, адже старі не могли вмістити усіх охочих бути присутніми на богослужіннях. На початку ХХ ст. ця проблема в обох парафіях знову стала нагадувати про себе і обидві парафії її вирішили по-своєму. У 1908 році до Собору було добудовано два приділи, які освятили на честь рівноап. Кирила і Мефодія, та блгв. кн. Олександра Невского, а штат Троїцької парафії був розширений і замість одного священика там стало служити двоє, та двоє псаломщиків один з яких був у сані диякона, хоча по штату диякон для цієї парафії був не передбачений. Штат Миколаївського собору тоді налічував четверо священників: настоятель протоієрей, два священика штатних, та позаштатний приписний голова Черкаського відділу Київського єпархіального піклування про церковно-парафіяльні школи, а також одного диякона, двоє псаломщиків та просфірницю.
Хоча у Троїцькій парафії і стало двоє священиків, але місця у храмі від цього більше не стало і було вирішено у 1914 році будувати ще один храм, який би міг взяти на себе частину навантаження. Будівництво планувалось завершити швидше, але через Першу Світову тільки наприкінці 1916 року у храмі почало служитись. Церква вийшла гарна, загальною площею 205 кв.м., побудували також і сторожку розміром 21 кв.м.
Після революції 1917-го біля Покровського, вже закритого храму, мешкало багато ссильних священнослужителів із різних куточків Київської губернії, монахів із різних монастирів Київської єпархії, навіть Києво-Печерської Лаври. Це і не дивно, адже храм знаходився поруч із казбедським ринком, де вигнані священнослужителі спілкувались між собою, проповідували по силі можливості та наставляли збентежений подіями люд. Багато хто із них сьогодні прославлений Богом і Церквою як Новомученики та Сповідники Черкаські.
Достименно невідомий точний рік закриття Покровського храму, але з документів відомо, що церковна споруда у 1936 році була передана у відання наркомату освіти, та перероблена у один із корпусів Черкаської школи №8 де розмістились бібліотека, кабінет директора, кабінети хімії та біології, та деякі інші шкільні кабінети.
1941 року, коли німецько-фашистські війська окупували Черкаси, служити дозволили в усіх закритих храмах, які вціліли, а саме Миколаївській соборній, Троїцькій, які вже були без куполів, Різдва Богородиці та колишньому Казанському подвір'ї Онуфріївського монастиря.

 
<< Перша < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Остання >>

Сторінка 2 з 409

Реклама

Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер
Баннер

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні170
mod_vvisit_counterВчора1450
mod_vvisit_counterМісяць23871
mod_vvisit_counterЗа весь час2777807

Зараз онлайн: 22
Офіційний сайт Черкаської єпархії УПЦ