«Восени 1951 року ми відслужили останню Літургію і кожен взяв якусь з ікон так, що на стінах нічого не залишилось. Батюшка об'явив що рішенням місцевої влади храм закривається. Плач стояв неймовірний... Люди плакали, голосили, чіплялись за двері, цілували стіни... Ми залишили нашу Покрову і пішли від неї зі всіма іконами хресною ходою до Троїцької Церкви» - так згадує про закриття Покровського храму, що був на розі бульвару Шевченка, та Університетської остання псаломниця цієї парафії Віра Давиденко.

Наряду із численною парафією Соборної Миколаївської Церкви у Черкасах не менш численною була й Троїцька. Обидва нових храми замість старих постали у 1860-их рр, адже старі не могли вмістити усіх охочих бути присутніми на богослужіннях. На початку ХХ ст. ця проблема в обох парафіях знову стала нагадувати про себе і обидві парафії її вирішили по-своєму. У 1908 році до Собору було добудовано два приділи, які освятили на честь рівноап. Кирила і Мефодія, та блгв. кн. Олександра Невского, а штат Троїцької парафії був розширений і замість одного священика там стало служити двоє, та двоє псаломщиків один з яких був у сані диякона, хоча по штату диякон для цієї парафії був не передбачений. Штат Миколаївського собору тоді налічував четверо священників: настоятель протоієрей, два священика штатних, та позаштатний приписний голова Черкаського відділу Київського єпархіального піклування про церковно-парафіяльні школи, а також одного диякона, двоє псаломщиків та просфірницю.
Хоча у Троїцькій парафії і стало двоє священиків, але місця у храмі від цього більше не стало і було вирішено у 1914 році будувати ще один храм, який би міг взяти на себе частину навантаження. Будівництво планувалось завершити швидше, але через Першу Світову тільки наприкінці 1916 року у храмі почало служитись. Церква вийшла гарна, загальною площею 205 кв.м., побудували також і сторожку розміром 21 кв.м.
Після революції 1917-го біля Покровського, вже закритого храму, мешкало багато ссильних священнослужителів із різних куточків Київської губернії, монахів із різних монастирів Київської єпархії, навіть Києво-Печерської Лаври. Це і не дивно, адже храм знаходився поруч із казбедським ринком, де вигнані священнослужителі спілкувались між собою, проповідували по силі можливості та наставляли збентежений подіями люд. Багато хто із них сьогодні прославлений Богом і Церквою як Новомученики та Сповідники Черкаські.
Достименно невідомий точний рік закриття Покровського храму, але з документів відомо, що церковна споруда у 1936 році була передана у відання наркомату освіти, та перероблена у один із корпусів Черкаської школи №8 де розмістились бібліотека, кабінет директора, кабінети хімії та біології, та деякі інші шкільні кабінети.
1941 року, коли німецько-фашистські війська окупували Черкаси, служити дозволили в усіх закритих храмах, які вціліли, а саме Миколаївській соборній, Троїцькій, які вже були без куполів, Різдва Богородиці та колишньому Казанському подвір'ї Онуфріївського монастиря.

За благословенням митрополита Черкаського і Канівського Софронія уперше видано православний календар на 2020 рік українською мовою. Вийшов він під назвою «Духовна трапеза», яка повністю відображає його зміст: крім безпосередньо церковних календарних дат і подій він насичений витягами з творів святих отців, повчальними духовними історіями, розповідями. Праця над ним тривала ще з літа, а видання самого календаря уможливилося завдяки підтримці черкасця Олега Гунька.
Наразі перший україномовний календар можна придбати у церковних крамницях не лише Черкаської, а інших єпархії УПЦ: попит на нього великий, тож покваптеся, щоби встигнути.

Прес-служба Черкаської єпархії

1 жовтня 2019 року після тривалої хвороби відійшла до Господа ігуменя Агнія (Міняйло), настоятелька Золотоніського Свято-Покровського Красногірського жіночого монастиря Черкаської єпархії. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Матушка Агнія спочила на 90-му році життя в Красногірському монастирі, де подвизалася 50 років та була настоятелькою з 1997 року, доклавши значних зусиль для відновлення обителі.
Поховання новоспочилої ігумені Агнії відбудеться 3 жовтня на монастирському цвинтарі після звершення Божественної літургії та чину відспівування ченців.
Ігуменя Агнія (у Хрещенні – Анастасія) народилась 5 вересня 1930 року у с. Грунь Охтирського району Сумської області. Батько Анастасії, Василь Матвійович помер, коли їй був один рік. Атеїстична влада забрала у сім'ї будинок, тому дівчинка переїхала до батьків матері, а сама мати, Анна Яківна змушена була податися на заробітки.
Переживши воєнні роки, Анастасія поїхала просити благословення на чернецтво до преподобного Лаврентія Чернігівського, який направив її до єпископа Чернігівського Бориса (Віка). Так як дівчина була неповнолітньою, архієрей не міг її зареєструвати у місті, тому благословив їхати у Домницький жіночий монастир.
У Домницькому монастирі на честь Різдва Пресвятої Богородиці майбутня ігуменя Агнія несла різні послухи аж до самого закриття обителі у 1951-му році. Після виселення черниці поступили у Троїцький монастир у Чернігові.
Через 10 років радянська влада закрила і цей монастир, тому послушниця Анастасія змушена була шукати світську роботу. Спочатку вона недовго працювала у Бюро погоди, а потім впродовж восьми років у Зеленхозі. Дізнавшись, що приймають у Красногірський монастир, майбутня настоятелька пішла в цю обитель у 1969-му році.
Чернечий постриг послушниця Анастасія прийняла 19 березня 1976 року з нареченням імені на честь святої мучениці Агнії Римської. До 1989-го року несла послух церковниці і келійниці, а з 1990 по 1997 рік – економки.
Рішенням Священного Синоду УПЦ від 15 квітня 1997 року монахиня Агнія була затверджена настоятелькою Свято-Покровського Красногірського жіночого монастиря м. Золотоноша з возведенням її в сан ігумені.
За час керівництва ігуменя Агнія докладала великих зусиль для благоустрою обителі: було відновлено інтер'єр Покровської церкви та встановлені нові куполи храму і дзвіниці, зведено ряд господарських споруд та жилі корпуси для насельниць обителі, кількість яких значно зросла. З 2001 року почалось відновлення Іоанно-Богословського скита обителі. Згодом тут збудували величний собор на честь апостола Іоанна Богослова та нову дзвіницю.

Прес-служба Черкаської єпархії
з посиланням на church.ua

Різдво Пресвятої Богородиці. Християни дуже трепетно ставляться до Діви Марії, звертаючись до Неї за заступництвом, тож це свято є особливим у церковному календарі.

У багатьох місцях, свято Різдва Пресвятої Богородиці відзначається пишно, особливо там, де освячувалися церкви на честь Діви Марії.
То ж не дивно, що з самого ранку до храму Різдва Божої Матері, що в селі Яворівка Драбівського району, ішли прихожани. Храм цей урочисто відкривали ще 21 вересня 1817 року. Але останні роки він використовувався під зерносховище. Тільки дякуючи громадським активістам, людям, яким не байдуже майбутнє села, під куполом храму знову лунають слова молитов.
Святкову літургію очолив архімандрит Лукіан, настоятель храму Святого Воскресіння села Безпальче. З ним служили: отець Сергій з села Нехайки та отець Сергій з села Мойсівка.
По закінченню служби всі були запрошені до святкового столу.

Світлана Жердецька, кор. сайту