Як поводити себе в храмі та на кладовищі в поминальну суботу, що ми можемо зробити для вже померлих, та в чому саме значущість нашої молитви за спочилих родичів як для них, так і для нас самих? Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує практичні відеопоради від протоієрея Сергія Вейго, благочинного Кладовищенського благочиння УПЦ м. Києва.

Во вторую, третью и четвертую субботы Великого поста Святая Церковь предлагает нам вознести святые молитвы об усопших сродниках наших, о тех людях, которые уже не имеют возможности покаяться, которые предстоят перед Богом и ожидают Суда Божьего.

Для чего мы собираемся под сводами храмов, чтобы помолиться о наших усопших?

Может быть, действительно жизнь заканчивается смертью, и после этого нет ничего?! Однако, если верить этому, то мы идем наперекор Священному Писанию, наперекор словам Господа нашего Иисуса Христа, Который говорит о том, что в жизни вечной люди живут, как ангелы, о том, что Церковь Христова на протяжении всей истории молится о тех, кто уже не с нами. Да и в Ветхом Завете также есть указание на то, что жизнь человеческая не заканчивается биологической смертью. Если есть люди, которые нам дороги, которых мы любили при жизни, то эта любовь не оканчивается их смертью. Мы веруем и исповедуем, мы чаем в воскресение мертвых, как говорит Символ веры, также мы веруем и исповедуем, что придет время, когда каждый будет призван на Страшный Суд. Но до этого Церковь верует и исповедует тот Суд, который совершает Бог над человеком после его смерти.

Священний Синод Української Православної Церкви на засіданні 3 квітня 2019 року обговорив ситуацію, що склалася в церковному житті України та у світовому Православ'ї після антиканонічного надання Константинопольським Патріархатом Томосу про автокефалію новоствореній «Православній Церкві України», і заявляє таке:

Констатуємо, що ідея подолання церковного розколу в Україні через надання Томосу про автокефалію неканонічним церковним угрупованням («УПЦ КП» та «УАПЦ») виявилася помилковою. Жодна з Помісних Православних Церков не визнала цього незаконного діяння Константинопольського Патріархату, а значна частина Помісних Церков, зокрема Антіохійська, Руська, Кіпрська, Сербська, Польська, Албанська та Православна Церква в Чеських землях і Словаччині в різних формах вже висловили свою незгоду з рішеннями Константинопольського Патріархату. Помісні Церкви також заявили, що не визнають новоствореної «Православної Церкви України», не визнають дійсності хіротоній у цій структурі та забороняють своєму духовенству мати будь-яке молитовне спілкування і літургічне співслужіння з її представниками. Таким чином, не відбулося рецепції, тобто сприйняття світовим Православ'ям цих дій Константинопольського Патріархату, який фактично спробував легалізувати розкол. Відповідно, легалізація розколу — це не той шлях, яким можна досягнути церковної єдності. Нагадуємо, що згідно з історико-канонічною традицією Церкви, автокефалія надається лише єдиній Церкві в межах певної держави, а не якійсь частині, що відкололася від Тіла Церкви.
Слід визнати, що історична та канонічна аргументація, яка наводиться Константинопольським Патріархатом щодо власного права й можливості втручання у справи інших Помісних Церков, є безпідставною, штучною, надуманою та суперечить Церковним канонам. Відповідно, Константинопольський Патріархат не мав жодного права втручатися у церковне життя України. Дії і аргументація Константинопольського Патріархату, який незаконно зняв анафему з головного винуватця українського церковного розколу Філарета Денисенка, а також визнав ієрархію «УАПЦ», у якої апостольське спадкоємство взагалі відсутнє, свідчать про те, що на Фанарі не розуміють до кінця суті того, що відбулося і відбувається в православному середовищі України. Насправді, Філарет Денисенко був анафематствований не за те, що прагнув автокефалії, як заявляють у Константинопольському Патріархаті, а за аморальне особисте життя, нерозкаяний тяжкий гріх вчинення розколу в Церкві, за створення паралельної розкольницької ієрархії та квазіцерковної структури, яка протягом усього свого існування протистояла і продовжує вже під іншим іменем боротися з канонічною Українською Православною Церквою, а тепер навіть загрожує зруйнувати єдність між Помісними Православними Церквами.
Слід констатувати, що дії Константинопольського Патріархату в Україні завдали великої шкоди українському Православ'ю, а також стали загрозою для всеправославної єдності. Вважаємо, що Константинопольський Патріархат і особисто Патріарх Варфоломій має визнати свою помилку і працювати над її виправленням. Способом виправлення цієї помилки могло би бути відкликання Томосу, заклик до розкольників про покаяння в гріху розколу та скликання Всеправославного зібрання задля соборного вирішення українського церковного питання.

30 березня, у день пам'яті святого Олексія, чоловіка Божого, Високопреосвященніший митрополит Черкаський і Канівський Софроній відвідав пустельний Олексіївський монастир, що зводиться у лісовому урочищі поблизу села Плескачівка Смілянського району. Намісник цього монастиря архімандрит Олексій має намір створити тут поселення ченців, чиє життя вирізнятиметься особливим аскетизмом.
Владика звершив Божественну літургію, після чого оглянув монастирський споруди.
У поїздці архієрея супроводжував благочинний Черкаського округу протоієрей Сергій Чумак.

Прес-служба Черкаської єпархії

30 березня, у день пам'яті святого Олексія, чоловіка Божого, Високопреосвященніший митрополит Черкаський і Канівський Софроній відвідав пустельний Олексіївський монастир, що зводиться у лісовому урочищі поблизу села Плескачівка Смілянського району. Намісник цього монастиря архімандрит Олексій має намір створити тут поселення ченців, чиє життя вирізнятиметься особливим аскетизмом.
Владика звершив Божественну літургію, після чого оглянув монастирський споруди.
У поїздці архієрея супроводжував благочинний Черкаського округу протоієрей Сергій Чумак.

Прес-служба Черкаської єпархії